🗊 Юпітер

Юпітер

Юпі́тер — п'ята і найбільша планета Сонячної системи: більш ніж у два рази важча, ніж всі інші планети разом узяті і майже в 318 разів важча за Землю. При «сонячному» хімічному складі, найбільша планета Сонячної системи має масу в 70—80 разів меншу за ту, при якій небесне тіло може стати зіркою. Юпі́тер — п'ята і найбільша планета Сонячної системи: більш ніж у два рази важча, ніж всі інші планети разом узяті і майже в 318 разів важча за Землю. При «сонячному» хімічному складі, найбільша планета Сонячної системи має масу в 70—80 разів меншу за ту, при якій небесне тіло може стати зіркою. Проте, у надрах Юпітера відбуваються процеси з досить потужною енергетикою: теплове випромінювання планети, еквівалентне 4х1017 Вт, приблизно в два рази перевищує енергію, одержувану цією планетою від Сонця маса 1,899х1027кг кг. Склад атмосфери: H2, CH4, NH3, He.

Юпітер-могутнє джерело теплового радіовипромінювання, має радіаційний пояс і велику магнітосферу. Юпітер-могутнє джерело теплового радіовипромінювання, має радіаційний пояс і велику магнітосферу. Юпітер має 16 супутників , а також кільце шириною біля 6 тис. км, що майже впритул примикається до планети. Мінімальна відстань Юпітера від Сонця 4,95 а. о., максимальна 5,45 а. о., середня 5,2 а. о. (1 а. о. = 149,6 млн. км).Сезонні зміни на Юпітері виражені дуже слабко.

Юпітер, рухаючись навколо Сонця із середньою швидкістю 13,06 км/с, робить один оберт за 11, 862 земні роки. Відстань Юпітера від Землі міняється в межах від 188 до 967 млн. км. Юпітер, рухаючись навколо Сонця із середньою швидкістю 13,06 км/с, робить один оберт за 11, 862 земні роки. Відстань Юпітера від Землі міняється в межах від 188 до 967 млн. км. У протистоянні Юпітер видний як ледве жовтувата зірка -2,6 зоряної величини; із усіх планет поступається в блиску тільки Венері і Марсові під час великого протистояння останнього. Юпітер не має твердої поверхні, тому, говорячи про його розміри, вказують радіус верхньої границі хмар, де тиск порядку 10 Кпа; радіус Юпітера на екваторі дорівнює 71400 км. На атмосфері Юпітера чітко проглядаються рівнобіжні площини його екватора шари, чи зони, що обертаються навколо осі планети з різними кутовими швидкостями.

Атмосфера Атмосфера Юпітера воднево-гелієва (за обсягом співвідношення цих газів складають 89% водню і 11% гелію). Уся видима поверхня Юпітера — щільні хмари, розташовані на висоті близько 1000 км над «поверхнею», де газоподібний стан змінюється на рідкий і утворює численні шари жовто-коричневих, червоних і блакитнуватих відтінків. Інфрачервоний радіометр показав, що температура зовнішнього хмарного покриву складає -133° С. Конвективні потоки, що виносять внутрішнє тепло до поверхні, ззовні виявляються у вигляді світлих зон і темних поясів. В області світлих зон відзначається підвищений тиск, що відповідає висхідним потокам. Хмари, що утворюють зони, розташовуються на вищому рівні(приблизно 20 км.), а їхнє світле забарвлення пояснюється підвищеною концентрацією яскраво-білих кристалів аміаку. Темні хмари, що розташовуються нижче поясів складаються в основному з червоно-коричневих кристалів гідросульфіду амонію і мають вищу температуру. Ці структури представляють області спадних потоків. Найбільш відомим утворенням Юпітера є Велика червона пляма, що спостерігається на поверхні Юпітера протягом останніх 300 років.

Велика Червона Пляма Велика Червона Пляма — овальне утворення зі змінними розмірами, розташоване в південній тропічній зоні. Насправді це довготривалий вільний вихор (антициклон) в атмосфері Юпітера, що робить повний оберт за 6 земних діб і що характеризується, як і світлі зони, що сходять плинами в атмосфері. Хмари в ньому розташовані вище, а температура їх нижче, ніж у сусідніх областях поясів. У даний час «пляма» має розміри 15х30 тис. км, а сто років тому спостерігачі відзначали в 2 рази більші розміри. Іноді вона буває не дуже чітко видимою.

Кільця Космічний апарат "Вояджер 1" у березні 1979 м уперше сфотографував систему слабких кілець, шириною близько 1000 км і товщиною не більш 30 км, що обертаються навколо Юпітера на відстані 57000 км від хмарного покриву планети. На відміну від кілець Сатурна, кільця Юпітера темні (альбедо(відбивна здатність) - 0,05). і, імовірно, складаються з дуже невеликих твердих часток метеорної природи

Магнітне поле Юпітер має величезне магнітне поле, що складається з двох компонетних полів: дипольного (як поле Землі), що простирається до 1,5 млн. км. від Юпітера, і недипольного, що займає іншу частину магнітосфери. Напруженість магнітного поля в поверхні планети 10-15 ерстед, тобто в 20 разів більше, ніж на Землі. Магнітне поле захоплює заряджені частки, що летять від Сонця (цей потік називають сонячним вітром), утворюючи на відстані 177000 км від планети радіаційний пояс, приблизно в 10 разів потужніший земного, розташований між кільцем Юпітера і самими верхніми атмосферними шарами.

Внутрішня будова Внутрішню будову Юпітера можна представити у вигляді оболонок із густиною, що зростає в напрямку до центра планети. На дні дедалі густішої вглибину атмосфери завтовшки 1500 км знаходиться шар газорідкого водню завтовшки близько 7000 км.

Супутники Навколо Юпітера, за даними на травень 2002-го року обертаються 63 супутників, звернених до нього, через дію приливних сил завжди однією стороною. Їх можна розділити на дві групи: внутрішню, що включає супутників, і зовнішню. Супутники внутрішньої групи обтаються майже по кругових орбітах, що практично збігається з площиною екватора планети.