🗊Презентация Операційні системи. Концепція розподіленого оброблення інформації

Операційні системи Лекція 14 Концепція розподіленого оброблення інформації

План лекції Обмін повідомленнями як єдиний спосіб керування розподіленими ресурсами Базові примітиви обміну повідомленнями

Особливості керування розподіленими ресурсами Найважливіша відмінність від централізованих систем – організація взаємодії між процесами Концептуально можливі лише два способи організації взаємодії між процесами: За допомогою спільного використання одних і тих самих даних (спільна пам’ять) За допомогою обміну повідомленнями У централізованих системах практично завжди застосовують спільну (поділювану) пам’ять Семафор – окремий випадок спільної пам’яті (усі потоки звертаються до однієї змінної) У розподілених системах фізична спільна пам’ять відсутня Тому єдина можливість – обмін повідомленнями Повідомлення – це блок інформації, сформований процесом-відправником таким чином, щоби він був зрозумілий процесу-одержувачу

Формати повідомлень Повідомлення як правило має: Заголовок Тіло Заголовок часто (але не завжди) має фіксовану довжину і містить дані чітко визначених типів і чітко визначеного обсягу Заголовок як правило містить такі елементи: Адреса – набір символів, що однозначно ідентифікує процес-відправник і процес-одержувач Номер, який є ідентифікатором повідомлення Ідентифікатор типу даних, що містяться у повідомленні Поле, яке визначає обсяг даних, що містяться у повідомленні Інформація, яка дозволяє перевірити цілісність даних (контрольна сума) Повідомлення може не мати форматного заголовка. Тоді воно містить структуровану інформацію, яка у загальному випадку складається з таких полів: Тип даних Довжина даних Значення даних

Базові примітиви обміну повідомленнями Будь-яка мережна ОС має підсистему обміну повідомленнями, яку також називають транспортною підсистемою Її завдання, як і інших підсистем ОС – приховати від прикладних програм деталі складних мережних протоколів і надати прикладним програмам абстракції у вигляді простих примітивів обміну повідомленнями У найпростішому випадку системні засоби обміну повідомленнями можуть бути зведені до двох базових примітивів: send (відправити) receive (отримати) На основі примітивів будують більш потужні засоби мережних комунікацій, наприклад, такі як: Розподілена файлова система Служба виклику віддалених процедур

Примітиви обміну повідомленнями і мережні протоколи Виконання примітивів send і receive спирається на виконання усіх протоколів стеку, які лежать нижче, відповідно до моделі взаємодії відкритих систем (OSI) Наприклад, для стеку TCP/IP Примітив send звертається до засобів транспортного рівня (протокол TCP або UDP) Той у свою чергу звертається до засобів мережного рівня (протокол IP) Той звертається до засобів нижнього рівня (наприклад, драйвера адаптера Ethernet) Драйвер керує апаратним засобом (мережним адаптером) Примітив receive на іншому боці приймає повідомлення від засобів транспортного рівня після того, як воно було послідовно оброблено усіма нижчими рівнями у зворотному порядку

Варіанти реалізації базових примітивів Від реалізації базових примітивів залежить ефективність роботи мережі Основні питання, на які треба дати відповіді: Як задають адресу одержувача? Одержувач конкретного повідомлення завжди один, чи їх може бути кілька? Чи необхідні гарантії доставки повідомлень? Чи повинен відправник дочекатись відповіді на повідомлення перед тим, як продовжити роботу? Як відправник, одержувач і комунікаційна підсистема повинні реагувати на відмови вузлів і каналів мережі? Що робити, якщо приймач не готовий прийняти повідомлення? Чи відкинути його, чи зберегти у буфері? Що робити, коли буфер переповнений? Чи дозволено приймачу змінювати порядок оброблення повідомлень відповідно до їх важливості? Відповіді на ці запитання складають семантику конкретного протоколу передавання повідомлень

Синхронізація Спосіб синхронізації процесів у мережі цілком залежить від реалізації базових примітивів обміну повідомленнями, які бувають: Блокуючі (синхронні) Процес, що викликав примітив send, призупиняється до отримання з мережі підтвердження, що адресат отримав повідомлення Процес, що викликав примітив receive, призупиняється до моменту отримання повідомлення Якщо в процесі взаємодії процесів обидва примітиви є блокуючими, кажуть, процеси взаємодіють синхронно, в іншому випадку взаємодію вважають асинхронною Неблокуючі (асинхронні) Після виклику примітиву, керування повертається процесу миттєво У процесі виклику ядру передається інформація про буфер, з якого треба взяти повідомлення для відправлення в мережу, або у який треба покласти повідомлення, що надійшло з мережі

Тайм-аути у блокуючих примітивах Проблема блокуючих примітивів: процес може бути заблокованим назавжди Це рівною мірою стосується і процесу, що здійснив виклик send, і процесу, що здійснив виклик receive Блокування може статись, якщо Повідомлення було втрачено в мережі внаслідок помилки Інший процес-учасник обміну потерпів крах Для запобігання таким ситуаціям впроваджують механізм тайм-аутів Задають інтервал часу, протягом якого триває очікування повідомлення (або підтвердження) Якщо повідомлення (або підтвердження) не отримують протягом цього інтервалу, виклик завершується зі статусом “помилка”

Особливості неблокуючих примітивів Великою перевагою неблокуючих примітивів є паралельне виконання процесу, що викликав примітив, і процедур, які цей примітив реалізують Ці процедури не обов’язково працюють у контексті процесу, що їх викликав Проблемою реалізації неблокуючих примітивів є робота з буфером повідомлень Наприклад, необхідно реалізувати повідомлення процесу-одержувача про те, що повідомлення надійшло і знаходиться у буфері Застосовують один із двох способів: Опитування (polling). Для цього вводять додатковий базовий примітив test (перевірити) Переривання (interrupt). Застосовують програмне переривання процесу-отримувача повідомлення. Перевагою є підвищена ефективність, недоліком –ускладнене програмування

Синхронна взаємодія

Асинхронна взаємодія

Буферизація у примітивах обміну повідомленнями Примітиви бувають із застосуванням буферизації або без неї (рос. – «буферизуемые» і «небуферизуемые») Асинхронні примітиви завжди вимагають буферизацію Для виключення втрат даних необхідним є буфер необмеженої довжини Оскільки на практиці буфер завжди має обмежену довжину, можливі ситуації з переповненням буфера Вихід – у керуванні потоком повідомлень (тобто, певне обмеження асинхронності) Синхронні примітиви можуть обходитись без буферизації взагалі Повідомлення потрапляє у мережу безпосередньо з пам’яті процесу-відправника, а після одержання його з мережі – у пам’ять процесу-одержувача На практиці для використання синхронних примітивів все ж передбачають буферизацію, обираючи буфер розміром в одне повідомлення

Примітив створення буфера Зазвичай ОС надає прикладним програмам спеціальний примітив для створення буферів create_buffer Процес повинен використовувати такий примітив перед відправленням і одержанням повідомлень Тобто, перед send і receive Часто буфер, що створений таким примітивом, називають порт (port) або поштова скринька (mailbox) Необхідно вирішити питання, що робити з одержаними повідомленнями, для яких буфер створено не було Наприклад, якщо send на одному комп’ютері виконали раніше, ніж create_buffer на іншому Один варіант – просто відмовитись від повідомлення Перевага – простота Інший варіант – помістити “неочікуване” повідомлення у спеціальний системний буфер на визначений час, очікуючи на виконання create_buffer Недолік – проблема підтримання системного буфера

Надійні і ненадійні примітиви Повідомлення у мережі можуть втрачатись Три підходи до того, що з цим робити: Система не бере на себе зобов’язань щодо доставки повідомлень (дейтаграмний режим) Реалізація надійної доставки – турбота прикладного програміста Ядро ОС одержувача повідомлень надсилає квитанцію-підтвердження на кожне повідомлення або групу повідомлень У разі синхронних примітивів ОС розблоковує процес-відправник лише після одержання квитанції Обробленням квитанцій займається підсистема обміну повідомленнями, прикладним процесам вони взагалі не видимі В якості підтвердження використовується відповідь Застосовується у тих системах, де передбачається відповідь на кожний запит (характерно для архітектури клієнт-сервер) Надійність передавання повідомлень може також передбачати гарантії упорядкованості повідомлень

Способи адресації Адреси у вигляді констант Можна застосовувати у дуже простій мережі Апаратні адреси мережних адаптерів Адресують адаптер, але не процес Важко знайти адресата у складній структурованій мережі Адресація машина-процес Можна адресувати процеси за їх унікальними ідентифікаторами Частіше адресують не процеси, а служби – за добре відомими номерами Приклад – IP адреса і № порту Символьні адреси замість числових Значно підвищують прозорість адресації Приклад – система доменних імен Перетворення символьних адрес на числові здійснюється Або із застосуванням широкомовних запитів Або із застосуванням централізованих служб

Механізм сокетів (sockets) Механізм сокетів є найпоширенішою системою обміну повідомленнями у мережі Вперше був розроблений для версії 4.3 BSD UNIX (дотепер називають Berkeley Sockets – сокети Берклі) Реалізацію для Windows називають Windows Sockets (WinSock) Програмний інтерфейс сокетів Берклі – це засіб зв’язку між прикладним рівнем мережної архітектури ТСР/ІР і транспортним рівнем Фактично, це засіб зв’язку між кодом прикладної програми (що реалізує прикладний рівень) і реалізацією стека ТСР/ІР в ядрі ОС Таким чином, інтерфейс сокетів – це набір системних викликів ОС

Основні концепції механізму сокетів Застосування абстрактної кінцевої точки з’єднання Саме ця точка має назву сокет (socket – гніздо) З’єднання між двома процесами здійснюється через пару сокетів Незалежність від мережних протоколів і технологій Застосовується поняття комунікаційний домен (communication domain), який характеризується певним набором властивостей Приклади – домен Інтернету (протоколи стеку ТСР/ІР), домен UNIX, або локальний домен (комп’ютер з його файловою системою) Сокет може мати як високорівневе символьне ім’я (адресу), так і низькорівневе У домені Інтернету високорівневе ім’я – URL, низькорівневе – IP-адреса + порт У домені UNIX ім’я сокету – це ім’я файлу Для кожного комунікаційного домену можуть існувати сокети різних типів Наприклад, дейтаграмні (datagram) сокети і потокові (stream) сокети Потокові з’єднання гарантують надійну упорядковану доставку

Архітектура мережної підтримки Linux Ядро розрізняє два рівня підтримки інтерфейсу сокетів На верхньому – інтерфейс сокетів Берклі, реалізований за допомогою універсальних об’єктів сокетів Берклі Об’єкти реалізовані як файли, і містять: тип сокета, стан сокета, універсальні операції сокетів, покажчик на відповідний об’єкт INET-сокета На нижньому – реалізації інтерфейсу сокетів, що залежать від конкретної мережної архітектури Наприклад, INET-сокети

Архітектура мережної підтримки Windows Драйвери транспортних протоколів надають драйверам мережних API універсальний інтерфейс транспортного драйвера (Transport Driver Interface, TDI) Мініпорт-драйвери NDIS відповідають за взаємодію драйверів транспортних протоколів і мережного апаратного забезпечення Наприклад, драйвери конкретних мережних адаптерів NDIS – Network Driver Interface Specification (специфікація інтерфейсу мережного драйвера)