🗊 Український театр у 20 – 30 роках 20 століття

Український театр у 20 – 30 роках 20 століття

Для розвою справжньої, високої драми потрібні ду-же вигідні, сприятливі умови,— писав у 1913 р. .Микола Вороний,— насамперед треба, щоб народ мав'міцне політичне становище, високу своєрідну культуру, вільну національну освіту, яка б могла розвивати найрізно¬манітніші ознаки народного життя, і, нарешті, повну можли¬вість черпати поетичний матеріал з усіх своїх національних і історичних скарбів. Коли сих умов не буде, то драматична творчість не вийде за межі п'єс етнографічного характеру...» Таких умов українська драматургія не мала, тому початок її профе¬сійного існування був позначений етнографізмом Для розвою справжньої, високої драми потрібні ду-же вигідні, сприятливі умови,— писав у 1913 р. .Микола Вороний,— насамперед треба, щоб народ мав'міцне політичне становище, високу своєрідну культуру, вільну національну освіту, яка б могла розвивати найрізно¬манітніші ознаки народного життя, і, нарешті, повну можли¬вість черпати поетичний матеріал з усіх своїх національних і історичних скарбів. Коли сих умов не буде, то драматична творчість не вийде за межі п'єс етнографічного характеру...» Таких умов українська драматургія не мала, тому початок її профе¬сійного існування був позначений етнографізмом

Європейська нова драма, представлена на рубежі століть іменами Ібсена, Метерлінка, Гауптмана, Стріндберга, Шоу, Чехова, не тільки вплинула на розвиток української драма¬тургії епохи модерну, а й отримала свою додаткову модифікацію в творчості таких українських митців, як Леся Українка, В. Винниченко. Українські драматурги модерну не були тісно пов'язані з певною стильовою орієнтацією, тому в драматургії важко, наприклад, розрізняти такі течії, як неоромантизм, неореалізм, символізм. Для драматургічного тексту доби модерну були характерними деформація реальності й умовність, літературність, вербальна орнаментальність, звернення до архетипів та міфологем, демонстративна штучність форми, сприйняття життя як вічної гри людини Європейська нова драма, представлена на рубежі століть іменами Ібсена, Метерлінка, Гауптмана, Стріндберга, Шоу, Чехова, не тільки вплинула на розвиток української драма¬тургії епохи модерну, а й отримала свою додаткову модифікацію в творчості таких українських митців, як Леся Українка, В. Винниченко. Українські драматурги модерну не були тісно пов'язані з певною стильовою орієнтацією, тому в драматургії важко, наприклад, розрізняти такі течії, як неоромантизм, неореалізм, символізм. Для драматургічного тексту доби модерну були характерними деформація реальності й умовність, літературність, вербальна орнаментальність, звернення до архетипів та міфологем, демонстративна штучність форми, сприйняття життя як вічної гри людини

Професійний театр 20—30-х років розвивався у двох на¬прямах, які умовно можна назвати «психологічним» та «екс¬периментальним» театром. «Психологічний» напрям пов'я¬заний з театром імені І. Франка, керованим Г. Юрою. «Експериментальний» тип театру — це, насамперед, пошу¬ки «Березолю», керівник якого Лесь Курбас намагався створити так званий «театр дії», «рефлексологічний» те¬атр, який на відміну од театру «психологічного», спирався на активну позицію глядача і був здатний втілювати найскладніші речі світового (насамперед західноєвропей¬ського) репертуару.

Характерним є те, що і театр імені 1. Франка, й «Кийдрамте», з якого виріс «Березіль», обид¬ва походять із Молодого театру, що існував у революційні роки. Теоретичні пошуки Л. Курбаса мали в основі загаль¬ноєвропейські джерела, з якими режисер був грунтовно обізнаний. Водночас його концепція перетворення багато в чому випередила ідеї часу та збіглася певною мірою з на¬уковими уявленнями сучасної психології. За Л. Курбасом,мистецтво, щоб осягти діалектику дійсності, повинне вда¬ватися до образного перетворення, яке засноване на зако¬нах асоціативного мислення

Трупа першого українського професійного театра під курівництвом Марка Кропивницького

У 1926 р. «Березіль» переїздить до столиці (тоді — Хар¬ків), стає центральним українським театром. Вистави «На¬родного Малахія» та «Мини Мазайла» за творами М. Кулі¬ша дали привід для політичного цькування Л. Курбаса як режисера, так і М. Куліша як драматурга. Театр Л. Курба¬са — М. Куліша був, по-перше, філософським, тобто охоп¬лював трагізм нового життя, а по-друге, він був по-європейсьому національним.Тому й нависла над ним загроза бути знищеним. Наше уявлення про драматургію 30-х років було б непов¬ним, якби ми оминули твори, написані в еміграції.

Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р