🗊Презентация Іва́н Петро́вич Ма́ртос

Презентація на тему: Мартос Підготувала: Пасічник Анастасія

Іва́н Петро́вич Ма́ртос (нар. 1754, Ічня, Прилуцький полк, Гетьманщина (нині Чернігівська область, Україна) — † 5 (17) квітня 1835, Петербург, Російська імперія) — український скульптор

Життєпис Народився в 1754 році у місті Ічні (тепер Чернігівська область) в козацькій родині. Дядько Мартоса був сотником ічнянської сотні й добрим різьбярем. Відомо, що він різьбив іконостас ічнянської церкви та скульптури цього іконостасу. Тому перші кроки Іван Мартос міг пройти у себе вдома. З 1764—73 навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв у Л. Роллана і Н. Жілле. Але найбільш його хист до скульптури сформувався за кордоном, у Римі, в майстерні славного Антоніо Канови. Працюючи там, Мартос багато малював під проводом Помпео Батоні та Рафаеля Менгса, велетнів західноєвропейського малярства доби класицизму. В 1779 р. Мартос повернувся до Петербурга вже як справжній майстер, скульптор. Тому був призначений до Академії мистецтв у Петербурзі, був її професором (з 1794), а пізніше — ректором (з 1814). Більше ніж за півстоліття своєї праці Мартос залишив по собі в мармурі та бронзі велику кількість скульптур. Роботи І. Мартоса мали великий вплив на скульпторів Російської імперії 19 століття. Помер 5 (17) квітня 1835 року в Петербурзі.

Творчість Надгробні пам'ятники — найкращі твори Мартоса, праця над ними найбільше відповідала елегійній вдачі Мартоса, цього «поета мрійної й сумовитої грації» (характеристика барона Врангеля). Це визнавали вже сучасники Мартоса. Композитор М. Глинка казав про нього: «його мармур плаче».

Пам'ятник Кузьмі Мініну та Дмитру Пожарському в Москві 1804-1818 рр.

Ранній період Для його надгробних пам'ятників раннього періоду (надгробки: С. С. Волконської, Третьяковська галерея; М. П. Собакіної; обидва — мармур, 1782) характерні строга архітектоніка композиції, тонке моделювання форм, майстерне поєднання високого і низького рельєфу. У подальшому Мартос відходить від барельєфного принципу композиції, відособлюючи людську фігуру від скульптурного фону і монументалізуючи пам'ятник в цілому (надгробки: Н. І. Паніна, 1788, Е. С. Куракіної, 1792; обидва — мармур, Музей міської скульптури, Санкт-Петербург). Продовжуючи часто використовувати мотив пірамідальної стели з включеним в неї барельєфного медальйона-портрета померлого, Мартос усе більш різноманітить розташування скорботних фігур, вдається до поліхромії відтінків мармуру. Відтворення інтимного світу переживань, властиве раннім пам'ятникам Мартоса, з початку 1790-х років змінюється підкресленням суспільної значущості монумента, образний вид якого ускладнюються і часом навіть драматизується.

Зрілий період Найкращий період творчості Мартоса — час після повернення з-за кордону — до війни дванадцятого року. В цей час постала велика кількість надгробків із мармуру та бронзи на цвинтарях Петербурга та Москви; в Києві за працю Мартоса вважають надгробок Іллі Висоцького біля Видубицького монастиря. Твори Мартоса зрілого періоду відрізняються загальною монументальністю форм, органічним зв'язком з архітектурним середовищем ясною замкнутістю композиції, лаконічною виразністю силуету; їх емоційне навантаження з початку 1800-х років відрізняється суворою стриманістю героїв в прояві відчуттів, особливою величавістю образів, покликаних втілити античні ідеали мужності і досконалої краси (надгробки: К. Розумовського в Батурині 1803-1805; П. Рум'янцева в Києві 1797—1805; О. І. Гагаріної, бронза, 1803, Петербург; Павла I, мармур, 1807, Павловськ). Між цими монументами особливо відомий найменш вдалий твір — пам'ятник Кузьмі Мініну та Дмитру Пожарському в Москві 1804-1818 рр.

Пам'ятник Арману де Рішельє

Пізній період Вдалішим виявивсь пам'ятник герцогу Рішельє в Одесі (бронза, 1823—1828), який несе в собі багато рис пізньої творчості Мартоса, в якому стають помітні нотки ригоризму, схильність до надмірної узагальненості форм і в той же час до дріб'язковості в деталях (пам'ятник Олександру I в Таганрозі, бронза, 1828—1831). Один з найвдаліших монументів — пам'ятник Потьомкіну в Херсоні 1829-1835.

РОБОТИ

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ)