🗊Презентация Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації

Тема 9. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств європейської цивілізації (перша половина ХХ ст.)

План Господарство провідних країн світу в роки першої світової війни та в період подолання її економічних наслідків. Криза основ державно-монополістичного капіталізму у 1929—1933рр. та господарський розвиток у післякризовий період. Економічні дослідження періоду державно-монополістичного капіталізму і його затяжної кризи.

1. Господарство провідних країн світу в роки першої світової війни та в період подолання її економічних наслідків Початок XX століття для світового господарства, яке перебувало на стадії становлення, характеризувався: - періодичними кризами; -перманентними війнами; -поглибленням монополізації виробництва, його модернізацією і мілітаризацією.

В господарсько-політичне життя на цьому етапі стрімко ввійшли дві молоді країни — США та Німеччина, які обігнали європейські колоніальні імперії і прагнули розширення ринків збуту та сировини. В господарсько-політичне життя на цьому етапі стрімко ввійшли дві молоді країни — США та Німеччина, які обігнали європейські колоніальні імперії і прагнули розширення ринків збуту та сировини.

а). Агресивна природа імперіалізму проявилась зі всіма особливостями у роки першої світової війни, розв'язаної двома агресивними військово-політичними блоками — Троїстим союзом та Антантою. а). Агресивна природа імперіалізму проявилась зі всіма особливостями у роки першої світової війни, розв'язаної двома агресивними військово-політичними блоками — Троїстим союзом та Антантою.

б). Важливою причиною виникнення 1-ої світової війни було намагання великих держав закріпити за собою слаборозвинуті країни як ринки збуту надлишків товарів, об'єкти вкладення капіталів, оскільки на той час вже був сформований певний етап світового ринку.

Введення жорсткої державної регламентації господарських відносин для мобілізації економічних ресурсів на виконання військово-політичних завдань за екстремальних умов постійного скорочення господарського потенціалу внаслідок збільшення відновлюваних втрат було єдино можливою умовою продовження війни. Введення жорсткої державної регламентації господарських відносин для мобілізації економічних ресурсів на виконання військово-політичних завдань за екстремальних умов постійного скорочення господарського потенціалу внаслідок збільшення відновлюваних втрат було єдино можливою умовою продовження війни. Управління економікою з боку держави набуло форм контролю й розподілу стратегічних ресурсів, продовольства, засобів транспорту і робочої сили.

г). Найбільш досконало розподільчо-контролююча роль держави проявилася у США, де в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувала військово-промислова рада. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міністерство військового постачання). г). Найбільш досконало розподільчо-контролююча роль держави проявилася у США, де в 1917—1918 рр. створюється низка комітетів, відповідальних за розміщення державних замовлень та розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових державних інститутів координувала військово-промислова рада. Аналогічна централізація була характерною і для Німеччини («військово-сировинні союзи»), Англії (міністерство військового постачання).

Таким чином, найважливішим підсумком розвитку США в 1914-1919 pp. було подальше збільшення їх економічної потужності, посилення їх позицій у світовій економіці, закріплення за ними становища наймогутнішої держави світу. Таким чином, найважливішим підсумком розвитку США в 1914-1919 pp. було подальше збільшення їх економічної потужності, посилення їх позицій у світовій економіці, закріплення за ними становища наймогутнішої держави світу.

Період між 1919-1939 pp. можна назвати найбільш нестабільним періодом світової історії як з погляду економічного, так і соціально-політичного становища. Період між 1919-1939 pp. можна назвати найбільш нестабільним періодом світової історії як з погляду економічного, так і соціально-політичного становища.

Перший етап визначається вкрай нестабільними показниками економічного стану країн, які ще більше погіршилися навесні 1920 p., внаслідок повоєнної кризи, що три: вала аж до 1922 р. й охопила всі країни, а особливо Великобританію, США та Японію. Причина кризи полягала в якісних змінах, що відбулися в економіці цих країн під впливом науково-технічної революції кінця XIX — початку XX ст. та тривалої війни, в яку було втягнуто більшість країн світу. Перший етап визначається вкрай нестабільними показниками економічного стану країн, які ще більше погіршилися навесні 1920 p., внаслідок повоєнної кризи, що три: вала аж до 1922 р. й охопила всі країни, а особливо Великобританію, США та Японію. Причина кризи полягала в якісних змінах, що відбулися в економіці цих країн під впливом науково-технічної революції кінця XIX — початку XX ст. та тривалої війни, в яку було втягнуто більшість країн світу.

Отже, умови Версальської угоди об'єктивно звужували сировинну базу Німеччини та погіршували умови розвитку галузей важкої індустрії взагалі. Адже положення щодо демілітаризації не лише позбавляло Німеччину сучасної армії, флоту, повітряних сил, але й (і це найважливіше) вимагало різкого скорочення обсягів виробництва в галузях важкої індустрії, яка традиційно була спрямована на військово-промисловий потенціал і майже повністю залежала від державних військових замовлень. Отже, умови Версальської угоди об'єктивно звужували сировинну базу Німеччини та погіршували умови розвитку галузей важкої індустрії взагалі. Адже положення щодо демілітаризації не лише позбавляло Німеччину сучасної армії, флоту, повітряних сил, але й (і це найважливіше) вимагало різкого скорочення обсягів виробництва в галузях важкої індустрії, яка традиційно була спрямована на військово-промисловий потенціал і майже повністю залежала від державних військових замовлень.

Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства загалом відіграв гак званий план Дауеса.

В серпні 1924 р. на Лондонській конференції країн-переможниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом: В серпні 1924 р. на Лондонській конференції країн-переможниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом:

В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд. марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд. марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою. Проте розгортання світової економічної кризи 1929-933 рр. фактично відмінило новий репараційний план.

Другий етап характеризується досить стійкими темпами економічного розвитку в провідних країнах світу, що дало змогу їм не лише «вилікувати» воєнні рани, але й зробити значний крок на шляху структурної модернізації виробництва. Другий етап характеризується досить стійкими темпами економічного розвитку в провідних країнах світу, що дало змогу їм не лише «вилікувати» воєнні рани, але й зробити значний крок на шляху структурної модернізації виробництва.

а). При цьому найвищі показники економічного зростання притаманні США, в історію економіки країни цей період входить під назвою «проспериті», тобто період процвітання. І хоча США, як і всі країни, що воювали в Першій світовій війні, переживали повоєнну кризу на попередньому етапі, викликану, перш за все, необхідністю конверсії та переведенням економіки країни на «мирні рейки», але вже у 1923 р. індекс промислового виробництва у Сполучених Штатах на 42 % перевищував довоєнний рівень. а). При цьому найвищі показники економічного зростання притаманні США, в історію економіки країни цей період входить під назвою «проспериті», тобто період процвітання. І хоча США, як і всі країни, що воювали в Першій світовій війні, переживали повоєнну кризу на попередньому етапі, викликану, перш за все, необхідністю конверсії та переведенням економіки країни на «мирні рейки», але вже у 1923 р. індекс промислового виробництва у Сполучених Штатах на 42 % перевищував довоєнний рівень.

2. Криза основ державно-монополістичного капіталізму у 1929—1933рр. та господарський розвиток у післякризовий період Період стабілізації економічного розвитку наприкінці двадцятих років несподівано виявив диспропорції між темпами зростання виробництва і прибутків підприємств на користь другого. На додачу до цього слабкий розвиток виробництва не супроводжувався відповідним зростанням заробітної плати і зниженням цін на товари народного споживання. Доходи населення знижувались надзвичайно швидко, а ціни, у свою чергу, постійно зростали. Разом з тим загрозливими темпами відбувалося скорочення виробництва.

1. Світову економіку у 1929-1933 рр. охопила економічна криза, яка була найбільшою в історії індустріального суспільства у XX ст. Першою ознакою економічної кризи вважають різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 р. Криза охопила насамперед економіку США, зокрема важку індустрію, випуск автомобілів знизився на 80 %. Все промислове виробництво, національний дохід, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт та експорт — па 75 %. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Криза боляче вдарила і по аграрному сектору: збір пшениці впав на 36 %, кукурудзи — на 45 %. Збанкрутували майже 1 млн. фермерських господарств. Різко зменшилась заробітна плата, а за рівнем економічного розвитку країну було відкинуто до рівня 1911 р.

2. Не менш складно криза проходила в Німеччині, викликавши надзвичайно гостру реакцію та підготувавши ґрунт для приходу до влади фашистів. До середини 1932 р. (пік кризи) промислове виробництво в Німеччині скоротилося більше ніж на 40 %, причому в суднобудуванні — у 5 разів. Залишилась без роботи майже половина всіх найманих робітників, майже вдвічі скоротилися ремісниче виробництво та дрібна торгівля. Світовий характер кризи потягнув за собою скорочення кредитування промисловості міжнародними фондами, що також погіршило становище в країні.

3. В Англії та Франції криза розпочалася дещо пізніше, та й рівень падіння обсягів виробництва був не таким сильним: у Франції — на 30,9 %, в Англії — на 16,2 %.

4. Боротьба з кризою, пошуки нових методів та форм протидії їй визначили генеральну лінію політики урядів усіх країн. Теоретичною базою реформ президента Ф. Д. Рузвельта стало вчення англійця Дж. М. Кейнса про необхідність втручання держави в економіку з метою стимулювання інвестицій та пом'якшення криз.

Конгрес надав надзвичайні повноваження президенту Ф. Д. Рузвельту в проведенні реформ: Першою кроком нової адміністрації було проголошення надзвичайного стану та закриття всіх банків на «банківські канікули», коли було ухвалено Надзвичайний закон про банки. Закон передбачав такі заходи: надання Федеральною резервною системою позик банкам, наділення міністра фінансів правом попереджати масове вилучення вкладів, відкриття після «канікул» лише тих банків, які будуть визнані здоровими. Серед законів, ухвалених у перший період президентства Ф. Д. Рузвельта, найважливішими слід вважати Закон про відбудову національної промисловості (МІРА) та Закон про регулювання сільського господарства (ААА), ухвалені в першій половині 1933 р. Було створено Адміністрацію Громадських Робіт, яка забезпечила роботою більше ніж 4 млн. чол., ухвалений Закон про Федеральну надзвичайну допомогу, за яким штатам надавались великі дотації на реалізацію приграм допомоги.

5. На відміну від «Нового курсу» Рузвельта, Велика Британія в боротьбі з наслідками Великої депресії не пішла шляхом порятунку промисловості, фермерських господарств і проведення реформ у соціальній сфері. Головним у діяльності уряду лейбористів було:

Фінансову підтримку з боку держави мали підприємства «захищеного сектору», насамперед військово-промисловий комплекс, які безпосередньо залежали від державних замовлень і підтримувалися податковими і митними пільгами. Фінансову підтримку з боку держави мали підприємства «захищеного сектору», насамперед військово-промисловий комплекс, які безпосередньо залежали від державних замовлень і підтримувалися податковими і митними пільгами. Суттєво впливала держава й на сільське господарство. Щоб утримувати стабільний рівень цін на сільськогосподарську продукцію, селянам виплачували державні премії за скорочення посівних площ і знищення частини зібраного врожаю, держава реалізовувала соціальну програму, спрямовану на зниження рівня безробіття, організацію громадських робіт. Ця політика передусім стосувалася державного сектора і певним чином забезпечувала вихід, економіки з кризи із найменшими втратами.

Передбачалося реалізувати такі заходи: Передбачалося реалізувати такі заходи: одержавлення всієї грошової та кредитної системи та створення державної системи безготівкових розрахунків; одержавлення всіх усуспільнених трестів та участь держави у прибутках підприємств; створення здорової середньої верстви підприємців; проведення земельної реформи та ухвалення закону про безоплатне відчуження землі на громадські цілі, відміна земельної ренти та спекуляції землею; організація громадських робіт.

Міжвоєнний період в економічному розвитку європейських країн і США та особливо Велика депресія показали нездатність ринкової економіки здійснювати саморегулюючі заходи і врівноважувати попит і пропозицію на всіх можливих ринках. Міжвоєнний період в економічному розвитку європейських країн і США та особливо Велика депресія показали нездатність ринкової економіки здійснювати саморегулюючі заходи і врівноважувати попит і пропозицію на всіх можливих ринках.

3. Економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств европейської цивілізації (перша половина ХХ ст.) Кейнсіанство — один з провідних напрямів економічної науки XX ст. і сучасності. Свою назву він отримав за прізвищем видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса - засновника макроекономічної теорії та принципів державного регулювання ринкової економіки.

Характерні особливості методології і теоретична модель Дж. М. Кейнса:

По-перше, це визначання нового предмета дослідження — макроекономіки, вивчення її як цілісної економічної системи, що підпорядкована власним законам функціонування і розвитку. По-перше, це визначання нового предмета дослідження — макроекономіки, вивчення її як цілісної економічної системи, що підпорядкована власним законам функціонування і розвитку. Предметом дослідження ученого вперше стала макроекономічна система в цілому, з властивими їй функціональними залежностями та економічними закономірностями, а не механічна сума мікроодиниць, згідно з поглядами неокласиків.

По-друге, відповідно до нового предмета дослідження Дж. М. Кейнс розробив основи нового методу дослідження — макроекономічного, який передбачав вивчення законів макросистеми як органічної цілісності. На противагу неокласикам, Кейнс виходив з того, що умови процвітання окремих фірм не ідентичні умовам процвітання економіки в цілому. По-друге, відповідно до нового предмета дослідження Дж. М. Кейнс розробив основи нового методу дослідження — макроекономічного, який передбачав вивчення законів макросистеми як органічної цілісності. На противагу неокласикам, Кейнс виходив з того, що умови процвітання окремих фірм не ідентичні умовам процвітання економіки в цілому.

По-третє, методологічним нововведенням є також розробка Дж. М. Кейнсом і введення в науковий вжиток нового категоріального апарату макроекономічного аналізу, який базувався на сукупних (агрегованих) величинах. По-третє, методологічним нововведенням є також розробка Дж. М. Кейнсом і введення в науковий вжиток нового категоріального апарату макроекономічного аналізу, який базувався на сукупних (агрегованих) величинах.

По-четверте, кейнсіанська "Загальна теорія" ґрунтується на розроблених власне Кейнсом на противагу неокласичній ортодоксії принципово нових методологічних засадах макроекономічного аналізу ринку. По-четверте, кейнсіанська "Загальна теорія" ґрунтується на розроблених власне Кейнсом на противагу неокласичній ортодоксії принципово нових методологічних засадах макроекономічного аналізу ринку.

По-п'яте, Дж. М. Кейнс зробив значний внесок у подальший розвиток економічних методів теоретичного дослідження. Якщо неокласики використовували головним чином функціональний аналіз, зосереджуючись на дослідженні зв'язків взаємодії, взаємовпливу факторів, то Кейнсу притаманне повернення до використання причинно-наслідкового методу аналізу.

По-шосте, Кейнсом було здійснено теоретичне обґрунтування необхідності регулювальних функцій держави для досягнення макроекономічної рівноваги та повної зайнятості. По-шосте, Кейнсом було здійснено теоретичне обґрунтування необхідності регулювальних функцій держави для досягнення макроекономічної рівноваги та повної зайнятості.

Резюмуючи розроблену Дж. М. Кейнсом макроекономічну модель та практичну програму управління сукупним попитом, треба визнати, що це була реальна наукова кейнсіанська революція, яка відбулася як в економічній теорії, так і в економічній політиці. її основний зміст можна сформулювати так: започаткування нового розділу економічної теорії— макроекономіки, винесення на перший план проблеми факторів, що визначають споживання та інвестиції як основні компоненти національного доходу; розробка нового методологічного та теоретичного інструментарію для аналізу нових складних проблем і суперечностей ринкової економіки;

2. Однією з головних особливостей неокейнсіанства стала глибока критична переробка та вдосконалення теорії статичної ринкової рівноваги Кейнса з метою її пристосування до більш повного врахування факторів економічної динаміки та дослідження динамічних станів економіки. 2. Однією з головних особливостей неокейнсіанства стала глибока критична переробка та вдосконалення теорії статичної ринкової рівноваги Кейнса з метою її пристосування до більш повного врахування факторів економічної динаміки та дослідження динамічних станів економіки.

Рой Форбс Харрод (1900—1978), видатний англійський економіст, професор Оксфордського університету, один з найвидатніших продовжувачів кейнсіанських ідей, вважається батьком теорії економічного зростання. Саме йому належить пріоритет у розробці проблем економічного зростання та його математичного моделювання.

Розвиток цих думок було докладно викладено у фундаментальній монографії Р. Харрода "До теорії економічної динаміки" (1948). У цій праці Р. Харрод визначає основні риси моделі економічної динаміки, тобто умови підтримання стійких темпів економічного зростання при повній зайнятості як людських, так і матеріальних ресурсів. Розвиток цих думок було докладно викладено у фундаментальній монографії Р. Харрода "До теорії економічної динаміки" (1948). У цій праці Р. Харрод визначає основні риси моделі економічної динаміки, тобто умови підтримання стійких темпів економічного зростання при повній зайнятості як людських, так і матеріальних ресурсів.

Одночасно с Р. Хорродом Е. Домар висунув концепцію економічного зростання у праці «Очерки теорії економічного зростання», він висунув тезу про двоякість функції інвестицій. Одночасно с Р. Хорродом Е. Домар висунув концепцію економічного зростання у праці «Очерки теорії економічного зростання», він висунув тезу про двоякість функції інвестицій.

Модель Є. Домара дещо відрізняється від моделі Р. Харрода. а) В її основу покладені не рівність заощаджень інвестиціям, а рівність грошового доходу (попиту) виробничим потужностям (пропозиції). Під виробничими потужностями Є. Домар розумів потенційно можливе виробництво продукції в умовах повної зайнятості. б) Якщо модель Харрода будувалася на акселераторі, то модель Домара — на мультиплікаторі. в) В моделі Є. Домара динамічна рівновага досягається за умови, що попит і пропозиція мають зростати так, щоб приріст попиту дорівнював приросту пропозиції. При цьому динамічна рівновага може бути забезпечена лише певним темпом росту інвестицій. Зростання капіталовкладень — це стратегічний фактор збалансованості економічного зростання. г) Відмінність моделі Домара полягала і в тому, що в ній передбачалася повна зайнятість, тоді як Р. Харрод виходив з того, що динамічна рівновага може не збігатися з повною зайнятістю.

- Дж. Робинсон (1903-1983), англійський економіст, представниця кембриджської школи в політичній економії. Як і Чемберлен, Дж. Робинсон у своїй роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції», досліджувала ті ж проблеми: зрушення в механізмі ринкової конкуренції, проблеми монополізації ринку, механізм монополістичного ціноутворення. - Дж. Робинсон (1903-1983), англійський економіст, представниця кембриджської школи в політичній економії. Як і Чемберлен, Дж. Робинсон у своїй роботі «Економічна теорія недосконалої конкуренції», досліджувала ті ж проблеми: зрушення в механізмі ринкової конкуренції, проблеми монополізації ринку, механізм монополістичного ціноутворення.

Економічні погляди Дж. Робинсон: Економічні погляди Дж. Робинсон:

3. Особливу увагу приділила такій характерній межі ринкової поведінки крупних компаній, як маневрування цінами. Ключовим питанням в її дослідженнях стало дослідження можливостей використовування ціни як інструменту дії на попит і регулювання збуту. 3. Особливу увагу приділила такій характерній межі ринкової поведінки крупних компаній, як маневрування цінами. Ключовим питанням в її дослідженнях стало дослідження можливостей використовування ціни як інструменту дії на попит і регулювання збуту. 4. Ввела в економічну теорію поняття «дискримінація в цінах», що означало сегментацію ринку монополією на основі обліку різної еластичності попиту за ціною у різних категорій споживачів, маневрування цінами для різних груп, на різних географічних ринках.

Теоретична спадщина Й. Шумпетера надзвичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічного аналізу присвячено такі його праці, як: «Теорія економічного розвитку» (1912). Теоретична спадщина Й. Шумпетера надзвичайно широка та різноманітна. Історії й методології економічного аналізу присвячено такі його праці, як: «Теорія економічного розвитку» (1912).

Методологія і концепція суспільного розвитку в тлумаченні Й. Шумпетера: Методологія і концепція суспільного розвитку в тлумаченні Й. Шумпетера: