🗊Презентация Історія розвитку вчення про будову атома. Ядерна модель атома

Історія розвитку вчення про будову атома. Ядерна модель атома

Відкриття атома Наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. у фізиці було отримано кілька визначних дослідних фактів, які привернули увагу вчених до мікросвіту. Це відкриття рентгенівського випромінювання (1895р., В.К. Рентген, І. Пулюй), радіоактивності (1896 р., А. Беккерель), електрона (1897 р., Дж.Дж. Томсон). Вони ставили під сумнів погляди давніх учених про неподільність атома, суперечили усталеним класичним уявленням про будову речовини, спонукали до поглиблення знань про явища, які відбуваються в мікросвіті.

У 1897 р. англійський фізик Дж.Дж. Томсон експериментально відкрив електрон як складову частинку атома і носія найменшого електричного заряду. Він припустив, що атом - це позитивно заряджена куля, всередині якої міститься негативно заряджені електрони. Рівномірність їх розподілу в об'ємі кулі та рівність позитивного і негативного зарядів зумовлюють електричну нейтральність атома. У 1897 р. англійський фізик Дж.Дж. Томсон експериментально відкрив електрон як складову частинку атома і носія найменшого електричного заряду. Він припустив, що атом - це позитивно заряджена куля, всередині якої міститься негативно заряджені електрони. Рівномірність їх розподілу в об'ємі кулі та рівність позитивного і негативного зарядів зумовлюють електричну нейтральність атома.

Е.Резерфорд У 1911 р. англійський фізик Е. Резерфорд, досліджуючи разом зі своїми співробітниками проходження а-частинками тонких металевих пластинок, установив, що ці заряджені частинки певним чином розсіюються в речовині. Вузький пучок швидких альфа-частинок спрямовувався на тонку золоту чи платинову пластинку ,  за якою розміщувався екран. здатний фіксувати їх попадання на екран спалахами. За допомогою спеціального оптичного пристрою можна було спостерігати і вимірювати кут відхилення альфа-частинок. Більшість із них рухалася майже прямолінійно( кут відхилення альфа-частинки становив 1-2 градуси). Проте незначна їх частина відхилялася на більші кути; були зафіксовані навіть такі альфа-частинки, які після розсіювання змінювали напрям руху на протилежний (альфа-частинки>90 градусів).