🗊Презентация Контроль міжнародних організацій за дотриманням прав національних меншин і відповідальність держав за порушення зобов’язань

Лекція 7+ Контроль міжнародних організацій за дотриманням прав національних меншин і відповідальність держав за порушення зобов’язань у цій сфері. - Рівень ООН: Підкомісія із заохочення і захисту прав людини; Комітет з прав людини ООН; злочин геноциду та покарання за нього; Верховний комісар ООН по правам людини. - Рівень РЄ: Комітет Міністрів, Парламентська асамблея; Конгресу місцевих та регіональних влад Європи; Європейський Суд з прав людини; Конвенційні органи. - Рівень ОБСЄ: Верховний комісар ОБСЄ у справах національних меншин. - Рівень двосторонніх договорів: змішані комісії з питань захисту прав національних меншин.

Міжнародні організації, як система контролю за дотриманням державами зобов'язань в сфері захисту прав меншин У міжнародних документах, захист прав національних меншин розглядається як невід’ємна частина міжнародно-правового захисту прав людини, суттєво важливий елемент системи забезпечення стабільності, демократії, як один з важливих напрямів міжнародного співробітництва. Тому міжнародні організації приділяють значну увагу забезпеченню інституційних та процесуальних гарантій реалізації даних прав як на рівні держав-учасниць міжнародних договорів, так і на рівні самих міжнародних організацій. Міжнародні договори не тільки визначають відповідні зобов’язання держав, але містять також спеціальні механізми та процедури, покликані забезпечити виконання зобов’язань державами-учасницями: судові або квазісудові процедури розгляду скарг, систему докладів, механізмів превентивного контролю тощо. Міжнародні інституції контролю, до функцій яких належить спостереження за виконанням державами своїх зобов’язань (встановлення вини у разі невиконання або неналежного виконання), є доволі складними системи у складі міжнародних організацій. І відповідно санкціонування таких порушень відбувається не оперативно, як правило опосередкованими засобами.

Рівень ООН. І. Підкомісія із заохочення і захисту прав людини (до 1999 року – Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин) при Комісії з прав людини ООН, з 2006 р. Рада з прав людини. Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин була заснована у 1947 р. Комісією з прав людини, як допоміжний орган Комісії з прав людини Організації Об’єднаних Націй з метою здійснювати дослідження, зокрема на підставі Загальної декларації прав людини, і робити рекомендації Комісії з прав людини із запобігання дискримінації будь-якого роду по відношенню прав людини і основних свобод та захисту расових, національних, релігійних і мовних меншин; У складі Підкомісії функціонували робочі групи (всього 8 груп, зокрема: з відправленню правосуддя, з контактів, з сучасних форм рабства, з питань корінних народів тощо). Робочою групою, покликаною розглядати питання, що стосуються національних меншин, була Робоча група з питань меншин, (1995-2007), яка часом трансформована у Форум з питань меншин (з 2007 р.) при Раді з прав людини. Відповідно до резолюції ГА ООН 60/251 від 15 березня 2006 року була утворена Рада з прав людини. Всі мандати, механізми, функції і обов’язки Комісії з прав людини, включаючи такі чесноти Підкомісія із заохочення і захисту прав людини передаються Раді з прав людини. Підкомісія фактично ліквідована з серпня 2006 року. У структурі Ради з прав людини ООН з 2008 року, у складі 18 експертів діє Консультативний комітет, який замінив Підкомісію із заохочення і захисту прав людини

Рівень ООН. ІІ. Робоча група з питань меншин. Була заснована у 1995 році резолюцією ЕКОСОР 1995/31 від 25 липня 1995 року, як допоміжний орган Підкомісії із заохочення і захисту прав людини. Між 1995 і 2006 роками Робоча група збиралася на 12 сесій. Вона займалася сприянням більшій обізнаності в питаннях меншин і шукала кращого розуміння і взаємної поваги між меншинами, меншинами і урядами, - слугувала форумом для діалогу між ними. Робоча група діяла також, як механізм заслуховування пропозицій і внесення рекомендацій для мирного і конструктивного вирішення проблем меншин через заохочення їх прав. Надбанням Робочої групи є не тільки концептуалізація прав осіб, які належать до меншин, але також і практика заходів щодо заохочення і захисту меншин, що простежується у низці доповідях посвячених, зокрема питанням: багатокультурній і міжкультурній освіті, визнанню існування меншин, участі меншин у громадському житті в тому числі шляхом автономій і інтегративних заходів, умови всебічного розвитку, запобігання конфліктам тощо. У 2007 році Робоча група з питань меншин була замінена Форумом з питань меншин.

Рівень ООН. ІІІ. Форум з питань меншин. З метою заохочення діалогу і співпраці в питаннях пов’язаних з національними, релігійними та мовними меншинами, а також дослідження питань що випливають з роботи спеціального доповідача з питань прав меншин, резолюцією Ради з прав людини 6/15 від 28 вересня 2007 року, що було оновлено резолюцією 19/23 від 23 березня 2012 року був заснований Форум з питань меншин. До відання Форуму віднесено, зокрема, визначення та аналіз найкращих практик, проблем, можливостей і ініціатив для подальшого впровадження Декларації прав осіб які належать до національних, релігійних і мовних меншин. Форум щорічно проводить засідання протяжністю два дні в Женеві. Засіданнями керує голова, якого призначає президент Ради з прав людини на основі регіональної ротаціє з числа експертів. Призначений Форумом спеціальний доповідач відповідальний за підготовку тематичних доповідей і проектів рекомендацій, що приймаються за результатами розгляду доповідей. На засіданнях розглядалися питання, зокрема: Право меншин на освіту; Ефективна учать меншин у політичному житті; Захист прав належних до меншин жінок і дітей тощо.

Рівень ООН. ІV. Діяльність конвенційних органів ООН по захисту прав меншин. З 10 спеціальних конвенційних органів ООН покликаних здійснювати контроль за виконанням державами вимог основних міжнародних договорів в сфері захисту прав людини тією, чи іншою мірою задіяні також і до питань захисту прав меншин: Комітет з прав людини (не плутати з Комісією з прав людини ООН і з Радою з прав людини ЕКОСОР), Комітет з економічних, соціальних і культурних прав, Комітет з ліквідації расової дискримінації, Комітет з ліквідації дискримінації по відношенню до жінок, Комітет з прав дитини.   Комітет з прав людини ООН По причині наявності 27-ї статті в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. більш конкретний механізми контролю захисту прав національних меншин здійснюється Комітетом з прав людини ООН, який утворений відповідно до положень частини 4 цього міжнародного договору. Комітет з прав людини ООН, складається з 18 експертів обраних на чотирьохрічний термін. Комітет оцінює доповіді про виконання Пакту, які надають держави, складає коментарій до пакту (зауваження загального порядку) та висловлюється по скаргам держав та приватних осіб з питань порушення Пакту державами які ратифікували Факультативний протокол до Пакту. Такі висловлювання – міркування комітету не є обов’язковими для виконання державами.

Рівень ООН. V. Конвенція із попередження злочину геноциду та покарання за нього 1998 року Передбачає дійові механізми реалізації її положень. Відповідно до ст. IV Конвенції особи, які скоїли геноцид або будь-яке інше діяння, що передбачене ст. ІІІ Конвенції, підлягають покаранню незалежно від того, чи є вони відповідно до конституції урядовцями, посадовими або приватними особами. Щодо видачі винних геноцид не розглядається як політичний злочин. У таких випадках держави зобов’язані здійснити видачу відповідно до своїх законодавств та чинних договорів (ст. VII). Ст. VI Конвенції закріплює, що осіб, звинувачених у скоєні геноциду, повинен судити компетентний суд тієї держави, на території якої було скоєно це діяння, або такий міжнародний суд, який може мати юрисдикцію стосовно сторін Конвенції, які визнають юрисдикцію такого суду. Прикладом практичного застосування положень наведеної вище Конвенції є діяльність Гаазького Міжнародного Трибуналу із розслідування злочинів, скоєних під час міжетнічних конфліктів на теренах колишніх Югославських республік, включаючи розшук і видачу міжнародному суду осіб, котрих звинувачують в причетності до масових вбивств. Але така відповідальність, скоріше належить до сфери міжнародної кримінальної відповідальності осіб, ніж до відповідальності держав.

Рівень Ради Європи І. Система, інститути та механізми контролю Окремими конвенціями РЄ засновані спеціальні контролюючі інституції, які уповноважені здійснювати нагляд за дотриманням державами своїх зобов’язань у цій сфері на континенті. Ці інституції певною мірою є автономними, але водночас складовими єдиної системи контролю (спостереження, моніторингу) Ради Європи, яку фактично складають дві підсистеми. 1. Система контролю, створена спеціально з метою захисту меншин, включає діяльність: а) Комітету Міністрів Ради Європи, пов’язану із захистом національних меншин; б) Парламентської Асамблеї Ради Європи із захисту національних меншин особливо щодо контролю за виконанням країнами-членами зобов’язань, взятих ними при вступі до організації; в) Конгресу місцевих та регіональних влад Європи на користь національних меншин. 2. Загальна система контролю Ради Європи пов’язана з практикою застосування тієї частини Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, що може бути використана для захисту прав меншин.

Рівень Ради Європи ІІ. Відповідальність держав. Контроль від імені Парламентської Асамблеї здійснює створений відповідно до Розпорядження 1115 (1997 р.) спеціально з цією метою Моніторинговий комітет Парламентської Асамблеї. За наявності суттєвих недоліків або появи сумніву щодо щирості бажання виконувати взяті зобов’язання Моніторинговий комітет може запропонувати Парламентській Асамблеї застосувати санкції до такої країни. Резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи № 508 від 1995 року на випадок тривалого недотримання державами взятих зобов’язань передбачена наступна система санкцій: - прийняття відповідної резолюції і/або рекомендації; - відмова у підтвердженні повноважень національних парламентських делегацій або визнання недійсними вже підтверджених повноважень; - прийняття рекомендації, у якій пропонується Комітетові Міністрів здійснити заходи відповідно до статей 8 – 9 Статуту Ради Європи у формі тимчасового позбавлення представництва або позбавлення членства в Раді.

Рівень Ради Європи ІІІ. Конгрес місцевих і регіональних влад Європи КМРВЄ розробила концепцію й текст Європейської хартії регіональних мов або мов меншин 1992 р.. Зважаючи на те, що місцеві та регіональні органи влади повинні відігравати провідну роль у справі збереження та розвитку мов та культур на місцевому й регіональному рівнях, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи прийняв Резолюцію 52 (1997) «Про федералізм, регіоналізм, місцеву автономію і меншини», а також Рекомендацію 43 (1998) «Про територіальну автономію і національні меншини». КМРВЄ здійснює контроль за дотриманням взятих державами зобов’язань при приєднанні до Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 р. Перевіряються як стан нормативно-правового забезпечення самоврядування, так і повсякденна практика органів влади держави в даній сфері. Перевірку здійснюють представники (делегати) Конгресу та спеціально залучені до цього експерти. За результатами перевірки складається доповідь, яка оголошується на сесійному засіданні Конгресу. За потреби останній приймає рекомендації для органів влади певної країни щодо усунення виявлених недоліків.

Рівень Ради Європи ІV. Європейський Суд з прав людини Рішення Суду в 1968 році у “бельгійській мовній справі”, що стосувалося скарги, поданої франкомовними батьками на бельгійську шкільну систему, згідно з якою країну було поділено на регіони, за якими визначалася мова викладання. Суд постановив, що ціла система зведення регіонів до одномовності, у тому числі в галузі шкільництва, є порушенням статті 2 Першого протоколу до Конвенції, яка, зокрема, гарантує повагу до «права батьків забезпечувати освіту і навчання відповідно до їх власних релігійних і світоглядних переконань». Саме це судове рішення склало підґрунтя статті 8 Рекомендації 1201, згідно з якою кожен представник національної меншини «має право вивчати свою рідну мову у відповідній кількості шкіл у державних закладах освіти і професійної підготовки, розташованих відповідно до географічного розподілу меншини».

Діяльність змішаних комісій. Засобами міжнародного контролю виконання державами взятих зобов’язань у сфері захисту прав національних меншин є змішані міжурядові комісії з питань забезпечення прав національних меншин, які створюються на основі міждержавних двосторонніх угод. Такі комісії є постійно діючими органами, які, керуючись принципами та нормами міжнародного права, аналізують стан законодавчого забезпечення, а також умови практичної реалізації прав меншин у відповідних країнах – учасницях таких договорів. На підставі проведеного аналізу сторони формулюють рекомендації своїм урядам щодо усунення виявлених недоліків, удосконалення діяльності у цій сфері. Про виконання таких спільних рекомендацій сторони періодично звітують, на пленарних засіданнях комісій. До участі в роботі змішаних комісій залучаються представники відповідних національних меншин.

Форми відповідальності держав Декларативний і рамковий характер більшості міжнародних конвенцій, покликаних захищати такі права, обумовлює в основному політичний характер контролю за дотриманням державами зобов’язань по них, тому відповідальність держав за порушення цих прав має здебільшого політичний характер. Така відповідальність реалізується: - в обговоренні на міжнародних форумах та інформуванні міжнародного співтовариства про факти порушень державами своїх зобов’язань; - у пропозиціях у формі рекомендацій до порушників по усуненню наявних недоліків. У разі неефективності таких дій можуть бути застосовані більш жорсткі заходи, спрямовані на обмеження прав держав-порушниць у їхній діяльності в міжнародних організаціях, навіть до виключення з них. Якщо порушення носять тривалий характер, загрожують миру, життю або спричиняють масове бігство людей, можуть бути застосовані санкції у вигляді міжнародної політичної і/або економічної ізоляції держав-порушниць, можливе також силове втручання у формі гуманітарної інтервенції.