🗊Презентация Основи ринкової економіки та формування інформаційного суспільства

Тема: ОСНОВИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА Основні елементи ринкової економіки Концепція інформаційного суспільства Інформаційні тенденції та їх вплив на економічні процеси ІТ-сфера економіки та її структура Класифікація видів економічної діяльності у сфері інформаційних технологій ІТ-ринок і механізм його функціонування (Поняття і структура ринку інформаційних технологій. Учасники ринку інформаційних технологій і характерні моделі організації їх взаємодії. Механізм функціонування ІТ-ринку) Етапи, особливості, проблеми і перспективи розвитку ринку інформаційних технологій в Україні

1. Основні елементи ринкової економіки Матеріал цього питання базується на загальноекономічних знаннях і висвітлює нові тенденції, що намітились у структурі економіки, зумовлені інтенсивним розвитком інформаційних технологій та їх впливом на всі сфери життєдіяльності людини. Вивчити самостійно за посібником!!!!!

Основні елементи ринкової економіки (На що треба звернути увагу)

1. Основні елементи ринкової економіки Вивчення цього питання доцільно розпочати з основного загальноекономічного понятійного апарату, необхідного для опанування цієї теми.

Треба чітко уявляти, що являє собою: економіка як наука; сутність ринкової економіки; сучасні форми ринкової економіки; роль держави в ринковій економіці; що таке сфера економічної активності людей та її складові; які структури складають суспільний (державний) і приватний сектор ділової активності; ринки, на яких взаємодіють господарські суб’єкти різних типів (домашні господарства, бізнес і держава); поняття та складові ринкової інфраструктури та ін.

Економіка наука про те, як окремі люди і суспільство, за допомогою грошей і без їх участі, використовують обмежені ресурси для виробництва корисних продуктів і розподіляють їх серед різних груп людей.

Ринкова економіка змішана економіка, в якій виробництво розвивається під дією власних ринкових сил, що направляють підприємницьку активність виробників, а держава регулює цей процес, встановлюючи правову структуру бізнесу, контролює її дотримання, здійснює різні соціальні та політичні програми.

Сфера економічної активності Сфера ділової активності – частина сфери економічної активності людей структурними елементами якої є організації бізнесу та урядові (державні) інститути. Споживча сфера економіки – частина сфери економічної активності людей основною економічною функцією якої є споживання кінцевих продуктів і послуг, що виробляються бізнесом. Структурною одиницею цієї сфери економіки, зазвичай є “середня” сім’я, що веде окреме домашнє господарство, має спільну власність, отримує спільний дохід і має у середньому сталу структуру витрат.

Суспільний (державний) сектор ділової активності включає міністерства, місцеві органи влади, установи соціального забезпечення та охорони здоров’я, навчальні заклади, збройні сили, публічні (державні) організації (наприклад, бібліотеки), відкриті акціонерні товариства, націоналізовані галузі промисловості (тобто ті, що не підлягають приватизації, наприклад, атомна енергетика).

Приватний сектор ділової активності організації бізнесу, приватні фірми різного господарського статусу – від індивідуальних до крупних акціонерних компаній. Основною їх функцією є виробництво товарів та послуг для домашніх господарств та уряду, тобто задоволення індивідуальних і суспільних потреб нації.

Механізм ринкової економіки значно складніший від механізму адміністративно-командної системи. Для ефективного функціонування ринкового механізму, необхідні певні умови та інститути у сфері економічних відносин, технологічних структур виробництва, соціальних та політичних структур. Їх прийнято називати ринковою інфраструктурою.

З А К О Н У К Р А Ї Н И Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки від 9 січня 2007 року N 537-V ЗАВДАННЯ, ЦІЛІ ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ: Основним завданням розвитку інформаційного суспільства в Україні є сприяння кожній людині на засадах широкого використання сучасних ІКТ можливостей створювати інформацію і знання, користуватися та обмінюватися ними, виробляти товари та надавати послуги, повною мірою реалізовуючи свій потенціал, підвищуючи якість свого життя і сприяючи сталому розвитку країни на основі цілей і принципів, проголошених Організацією Об'єднаних Націй, Декларації принципів (995-c57) та Плану дій, напрацьованих на Всесвітніх зустрічах на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 року; Туніс, листопад 2005 року) та Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 2005 року "Про Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні" (3175-15).

1. Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні: прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України і в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності населення, насамперед шляхом створення системи освіти, орієнтованої на використання новітніх ІКТ у формуванні всебічно розвиненої особистості; розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою; державна підтримка нових "електронних" секторів економіки (торгівлі, надання фінансових і банківських послуг тощо); створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля; покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

1. Основні стратегічні цілі розвитку інформаційного суспільства в Україні:(закінчення) державна підтримка використання новітніх ІКТ засобами масової інформації; використання ІКТ для вдосконалення державного управління, відносин між державою і громадянами, становлення електронних форм взаємодії між органами державної влади та органами місцевого самоврядування і фізичними та юридичними особами; досягнення ефективної участі всіх регіонів у процесах становлення інформаційного суспільства шляхом децентралізації та підтримки регіональних і місцевих ініціатив; захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту інформації про особу, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику "інформаційної нерівності"; вдосконалення законодавства з регулювання інформаційних відносин; покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТ.

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні Законом визначені такі: формування та впровадження правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, технологічних, методичних умов розвитку інформаційного суспільства в Україні з урахуванням світових тенденцій; всебічний розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури на засадах сприяння вітчизняному виробництву новітніх ІКТ та інформаційно-телекомунікаційних систем, подолання технічної і технологічної залежності від зарубіжних виробників; забезпечення вільного доступу населення до телекомунікаційних послуг, зокрема до мережі Інтернет, ІКТ та інформаційних ресурсів; збільшення різноманітності та кількості послуг населенню та бізнесу, що надаються за допомогою ІКТ;

Основними напрямами розвитку інформаційного суспільства в Україні Законом визначені такі: створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів на основі врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних та інших аспектів розвитку України; надання кожній людині можливості для здобуття знань, умінь і навичок з використанням ІКТ під час навчання, виховання та професійної підготовки; створення умов для забезпечення комп'ютерної та інформаційної грамотності усіх верств населення, створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ для формування широкого попиту на такі технології в усіх сферах життя суспільства; забезпечення участі громадськості в побудові інформаційного суспільства, забезпечення конституційних прав людини, суспільства та держави в інформаційній сфері; розробку та впровадження системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства в Україні з внесенням відповідних змін у систему державних статистичних спостережень з узгодженням їх з міжнародними стандартами і методологією та щорічним їх оприлюдненням.

Запровадження засад взаємодії учасників побудови інформаційного суспільства передбачає, що це суспільство розбудовується за умови співпраці і солідарності громадян, приватного сектору економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відповідних об'єднань громадян

При цьому: органи державної влади визначають пріоритети розвитку, забезпечують їх досягнення і всебічну підтримку, координують та стимулюють виконання завдань, формують законодавчу базу і контролюють її виконання всіма учасниками побудови інформаційного суспільства; приватний сектор економіки, здебільшого, забезпечує впровадження та використання ІКТ у всіх сферах життя, вдосконалює інформаційну інфраструктуру, надає інформаційні та комунікаційні послуги тощо; об'єднання громадян взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування і приватним сектором економіки у питаннях забезпечення справедливого та рівного доступу до інформаційних і комунікаційних послуг, формують громадську думку щодо пріоритетів та перспектив розвитку інформаційного суспільства; держава, приватний сектор економіки та об'єднання громадян сприяють встановленню і розширенню взаємовигідних відносин з міжнародними організаціями, в тому числі з міжнародними фінансовими установами, які відіграють провідну роль у розвитку інформаційного суспільства та оцінці прогресу в цій сфері.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ передбачає: Перехід до пріоритетного науково-технічного та інноваційного розвитку Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства Формування сприятливих економічних умов розвитку інформаційного суспільства Розвиток загальнодоступної інформаційної інфраструктури Забезпечення повсюдного доступу до телекомунікаційних послуг та інформаційних ресурсів Сприяння збільшенню різноманітності та кількості електронних послуг Забезпечення створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів Підготовка людини для роботи в інформаційному суспільстві Створення системи мотивацій щодо впровадження і використання ІКТ Наука та культура в інформаційному суспільстві Охорона здоров'я в інформаційному суспільстві Охорона навколишнього природного середовища Інформаційна безпека в інформаційному суспільстві

3.Формування сприятливих економічних умов розвитку інформаційного суспільства Основними макроекономічними завданнями у процесі розвитку інформаційного суспільства визначити: підвищення конкурентоспроможності національної економіки, забезпечення сталого економічного зростання держави та матеріального добробуту її громадян за рахунок впровадження ІКТ; забезпечення підвищення вкладу в економічне зростання держави підприємств, що провадять діяльність у сфері інформатизації, і галузей, які широко використовують ІКТ, шляхом формування збалансованої регуляторної та, зокрема, податкової політики; сприяння підприємницькій діяльності у сфері ІКТ за рахунок формування системи адміністративних, правових і економічних механізмів, які стимулюватимуть попит на інформаційну продукцію, залучення інвестицій в ІКТ, розвитку конкуренції, просування вітчизняної продукції на міжнародний ринок.

Механізми реалізації Основних засад планування соціально-економічного розвитку України з урахуванням потреб розвитку інформаційного суспільства із зазначенням очікуваних результатів такого розвитку; розробка та прийняття відповідних державних програм для забезпечення завдань розвитку інформаційного суспільства в Україні; забезпечення громадської дискусії щодо засад формування інформаційного суспільства в Україні з метою доведення до населення прагнень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки, об'єднань громадян щодо розвитку інформаційного суспільства як визначального чинника економічного і суспільного розвитку; активна міжнародна співпраця з питань інформаційного суспільства; гармонійне поєднання можливостей органів державної влади та органів місцевого самоврядування, приватного сектору економіки; фінансування загальнодержавних програм, державних цільових програм з впровадження ІКТ, соціально важливих проектів, таких як забезпечення доступу до ІКТ у сільській місцевості, а також у важкодоступних районах; координація розробки та реалізації загальнодержавних програм, державних цільових програм та бізнес-проектів з метою зменшення інвестиційних ризиків, зниження операційних витрат; сприяння діяльності спеціалізованих бізнес-інкубаторів, технопарків, технополісів, центрів високих інформаційних технологій та інших інноваційних структур з ІКТ.

6. ІТ-ринок і механізм його функціонування 6. ІТ-ринок і механізм його функціонування

6.1. Поняття та структура інформаційного ринку

1.Поняття та структура інформаційного ринку Ринок – сфера обміну, яка характеризується системою економічних відносин між виробниками і споживачами продукції та послуг у процесі їх реалізації (ДСТУ 3294-95).

Правові відносини проявляються при: урегулюванні процесів створення та використання інформаційних ресурсів, систем, технологій і т. ін.; захисті інформації та прав суб'єктів господарювання в інформаційній сфері; захисті інтелектуальної власності розробників ІПП тощо

Економічні відносини проявляються при зіставленні запропонованої кількості, якості, номенклатури і цін на товари з їх попитом Вони залежать від платоспроможності користувачів і від ступеню розвитку їх потреб. На попит впливають, крім економічних, демографічні, територіальні, соціальні та інші чинники. Їх дія не пов'язана напряму з економічними відносинами при купівлі-продажу, але їх вплив відчувається при розвитку ринку, прогнозуванні поведінки користувачів та їх вибору.

Організаційні відносини охоплюють елементи державного регулювання взаємодії виробників і розповсюджувачів інформаційних продуктів і послуг.

Виникнення "самостійного ринку" зумовлене наявністю: специфічних товарів, що пропонуються для придбання, використання, споживання або привернення уваги, продавців та споживачів.

Інформаційний ринок має такий специфічний товар, яким є інформаційний товар з усіма його характерними особливостями та формами представлення - у вигляді: інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних технологій, програмних продуктів та інформаційних послуг.

Положення інформаційної продукції та послуг в системі товарних відносин (ст. 39 Закону України “Про інформацію”) "Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, що займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених Законом“.

Поділ ринку на сектори та сегменти Сектор ринку - сукупність однотипних, схожих товарів, визначений обсяг товарної маси, що оцінений у вартісних або натуральних одиницях. Сегмент ринку - сукупність споживачів, що демонструють схожі потреби та мають близьку або однакову поведінку.

Основні сектори інформаційного ринку Апаратні засоби оброблення інформації Телекомунікаційне обладнання Програмні продукти Послуги Електронна інформація Електронні угоди Інтегровані інформаційні системи

У залежності від типу споживача прийнято виділяти такі сегменти ринку: 1. Корпоративний сегмент (юридичні особи); 2. Ринок SОНО (малий та домашній офіс - "small office-home office"); 3. Ринок індивідуальних споживачів (фізичні особи).

М. Поппель, Б.Голдстайн пропонують класифікувати сегменти інформаційного ринку на основі двох характеристик: кому призначені продукти і послуги (тип споживача), що роблять за допомогою інформаційних продуктів і послуг для споживача.

В залежності від типу споживачів ІПП виділяють такі сегменти ринку: Споживчий сегмент – передача інформації та розваг і споживання їх приватними особам. Сегмент взаємодії – взаємодія фірм-розробників інформаційних продуктів (створення й експлуатація мереж для поширення своєї продукції, розробка стандартів тощо). Сегмент забезпечення бізнесу – споживання інформаційної продукції та послуг, інформаційних технологій у ході реалізації різних видів діяльності: закупівлі, виробництва, обслуговування, маркетингу, поширення продукції. Інтелектуальна робота – передача і споживання інформації менеджерами та іншими фахівцями. Життєвий цикл виробів на цьому сегменті короткий.

У рамках виділених за першою ознакою сегментів пропонується виділяти: Транспортування – організація фізичного потоку інформаційного продукту різними засобами. Перенесення з носія на носій – перенесення інформаційного продукту з одного носія на інші (людина – ЕОМ). Зберігання – зберігання інформаційного продукту електронними або традиційними засобами. Оброблення – перетворення інформаційного продукту. Інформація – вид інформаційного продукту, що включає дані, знання, а також програмні засоби їх обробки, які призначені головним чином для пізнавальних цілей. Розваги – вид інформаційного продукту, призначений головним чином для забезпечення дозвілля і отримання задоволення.

Отже маємо конвергенцію сегментів ринку Перетин усіх основних елементів інформаційних технологій і сегментів ринку дає уявлення про основні сфери поширення інформаційних технологій. Такий перетин називається “Решітка ІТ”. Це дозволяє визначати межі попиту споживачів на окремі види продукції, прогнозувати розвиток ринку інформаційних технологій.

6.2. Механізм функціонування ІТ-ринку

Механізм функціонування ринку - сукупність правил та економічних законів, що регламентують процес доведення товарів від виробників до споживачів.

ІТ-ринок, як реально і ефективно функціонуючий механізм, заснований на загальних законах суспільного виробництва. Він передбачає повну економічну самостійність і відповідальність виробників, свободу підприємництва, незалежну купівлю-продаж інформаційних ресурсів, продукції та послуг, засобів інформаційного виробництва, робочої сили, грошових коштів, цінних паперів.

Економічний механізм інформаційного ринку - це єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін Об'єктивна сторона полягає в дії об'єктивних економічних законів, що керують товарним виробництвом і ринком через систему ринкових відносин та економічних категорій. Суб'єктивна - представлена діяльністю всіх суб'єктів ринку, що діють на основі своїх потреб, інтересів та цілей.

Економічна категорія - це логічне поняття, що виражає суть економічних явищ і процесів, економічних відносин між людьми Основні економічні категорії, пов'язані з ринком, це товар, гроші, ціна, пропозиція, попит, вартість та інші

Головну роль в системі законів ринку відіграє закон вартості Він діє там і тоді, де і коли функціонує товарне виробництво. Найважливіша функція закону вартості - об'єктивний регулювальник виробництва і обігу товарів і послуг Цю функцію закон вартості виконує у поєднанні з діями законів співвідношення попиту і пропозиції, закону попиту і закону пропозиції, через механізм ринкового ціноутворення.

Ціна є грошовою формою вартості, вона постійно коливається навколо вартості під впливом попиту і пропозиції товару Закон попиту - зв'язок між попитом і ціною прямий: чим вищий попит на певний товар, тим вища його ціна, тому що покупці згодні заплатити вищу ціну, щоб його купити. Закон пропозиції проявляється у зворотній залежності пропозиції товару та його ціни: чим більша пропозиція товару, чим більше даного товару на ринку, тим нижча його ціна.

Дія закону вартості Друга функція закону вартості - встановлення і підтримка певної пропорційності товарного виробництва, регулюючи виробництво, через механізм коливання цін товарів навколо їх вартості Виробники, скорочуючи або збільшуючи виробництво одних або інших товарів, тим самим вносять зміни в структурну пропорційність товарного виробництва.

Важливу роль у функціонуванні ринку відіграє закон конкуренції суть його полягає в тому, що всі ринкові операції базуються на позитивній різниці між, прибутками від реалізації товару і витратами на його створення. При цьому кожний суб'єкт ринку прагне до максимуму цієї різниці.

Дія законів вартості та конкуренції пов'язана з дією закону співвідношення індивідуальної та суспільної вартості товару Сутність цього закону полягає в тому, що всі товари або послуги на ринку реалізуються не за їх індивідуальною вартістю, а за суспільною, ринковою вартістю. Внаслідок дії цього закону індивідуальні вартості однорідних товарів зводяться до єдиної галузевої або ринкової вартості, на якій базується ринкова ціна товару.

Суб'єктивна сторона ринкового механізму Основні суб'єкти інформаційного ринку: виробники (підприємства, фірми, корпорації, виробничі об'єднання, організації, установи, окремі виробники тощо) споживачі (будь-яка організація або фізична особа) держава.

Отже, сучасний механізм інформаційного ринку це структура з чотирьох ланок: система об'єктивних економічних законів товарного виробництва; інтереси і цілі виробників інформаційних товарів (інформаційних продуктів і послуг) - корпорацій, фірм, підприємств і окремих виробників; державний сектор і державне регулювання процесу інформатизації економіки; інформаційні потреби, запити й інтереси споживачів.

Функціональні ролі суб’єктів інформаційного ринку Замовник – організація, яка здійснює фінансування і загальне управління роботами по створенню інформаційних технологій, ресурсів та систем в цілому. Виробник (розробник) – організація, що здійснює розробку, постачання і впровадження інформаційних систем, включаючи інформаційні технології і всі види забезпечення: технічне, програмне, лінгвістичне, але, як правило, не відповідає за саму інформацію. Після впровадження в експлуатацію вони, як правило, здійснюють тільки супровід, авторський нагляд і в практичному використанні БД та інформаційних систем не беруть участі.

Функціональні ролі суб’єктів інформаційного ринку Вендор - організація або фізична особа, яка є носієм торгової марки, тобто виробник продуктів та послуг. Власник – здійснює збір, обробку, введення інформації, ведення БД, іноді інформаційне обслуговування користувачів. Посередник – організація, що спеціалізується на інформаційному обслуговуванні на основі систем передачі даних, регіональних представництв, дилерської мережі тощо. Ринкові посередники полегшують відносини між споживачами та виробниками товарів.

Складовою механізму функціонування ринку є структура розподільчої системи - сукупність посередників та ринкових каналів, які виробник використовує для доведення своїх товарів та послуг до кінцевого споживача (користувача). Доставка може здійснюватись різними шляхами, які називають каналами розподілу або ринковими каналами.

Основні моделі розподільчої системи: прямого продажу (канал “виробник - споживач”). Виробник безпосередньо продає свої товари кінцевому споживачеві. через ринкових посередників.

Найпоширеніші канали розподілу 1.Виробник – оптовик – роздрібний торговець (дилер) – споживач. Такий спосіб розподілу особливо привабливий для невеликих виробників, які не в змозі наймати власних торгових агентів. 2.Виробник – торговий агент (брокер) - споживач. Цей спосіб розподілу характерний для видів інформаційної діяльності, де для ведення перемовин про укладання угод необхідні фахівці, наприклад, розробка або впровадження інтегрованої інформаційної системи, послуги доступу до баз даних тощо.

Найпоширеніші канали розподілу(закінчення) 3.Виробник – роздрібний торговець – споживач. Цей канал найпоширеніший у споживчому сегменті інформаційного ринку. Типові товари, для яких використовується цей спосіб розподілу, - персональні комп’ютери та комплектуючі товари до них, відеоігри, частина програмних продуктів тощо. 4.Виробник – торговий агент (брокер) - оптовик – роздрібний торговець – споживач. Цей спосіб розподілу характерний для крупних фірм, які не тільки поставляють апаратні засоби оброблення інформації та комунікаційне обладнання, а й надають послуги з системної інтеграції на власній техніко-технологічній платформі.

Вендор повинен забезпечувати: 1. коректне ставлення до каналу (не брати занадто багато дистриб'юторів); 2. забезпечувати логістику та проведення маркетингових заходів; 3. мати "запас міцності", щоб підвищувати конкурентоспроможність своїх партнерів; 4. створювати ряд "технічних" умов (кредитні лінії, бонуси за передоплату); 5. надавати можливість представництву проявляти максимум самостійності у вирішенні фінансових питань (формування плану, виділення коштів з маркетингових фондів, розширення кредитних ліній).

Дистриб'ютори - фірми, що виконують функції торговельного посередника організації-виробника До обов'язкових функцій дистриб'ютора відносять: фізичні функції, тобто доставка товарів з однієї точки світу в іншу, прийом замовлень, відправка замовлень споживачу; розумові - передбачення подій на ринку. Тобто потрібно передбачити, що буде потрібно замовнику в певний період часу та на яку продукцію буде попит. До "вільних" функцій відносять: фокусування дистриб'юторської фірми на ринку, тобто визначення того, чим вона себе відрізняє від конкурентів (наприклад, послуги фірми та способи їх надання). Існує дві стратегії поведінки дистриб'юторської фірми на ринку: надання стандартного набору послуг та гнучкий підхід з урахуванням бажань конкретного клієнта чи групи клієнтів.

Партнерська модель ведення бізнесу Канал розподілу: вендор – партнер – замовник (споживач). Існують і більш складні канали з дистриб’юторами та/або партнерами кількох рівнів та типів.

Схема поділу партнерів корпорацією Sun Microsystems 1. За рівнем підготовки персоналу (за рівнем знань): техніки класу робочих груп (WorkGroup); техніки класу підприємства (Enterprise); техніки класу центрів даних (DataСentre).

Основна місія представництва (партнера) вендора (Корпорації Sun) в певному регіоні полягає у проведенні грамотної маркетингової стратегії і тактики, а також у створенні збалансованої системи каналів просування продукції на ринок Корпорація Sun через диференційовану систему скидок управляє конкуренцією між партнерами. Партнер, який інвестує свій час, зусилля і кошти в “розробку” для замовника, отримує переваги перед іншими. Одночасно, безпосередньо від Sun для замовника є доступною інформація про реальний рівень кваліфікації партнера. Рекомендації щодо вибору замовником конкретної компанії-партнера Sun не надаються.

Корпорація IBM так організувала взаємини з реселерами і партнерами: За фінансовими взаєминами з вендором виділяють партнерів: Першого рівня - дистриб'ютори, постачальники рішень, реселери з окремих груп продуктів, агенти і системні інтегратори. Другого рівня - зі статусом реселера або постачальника рішень (для тих груп продуктів, для яких у IBM є дистриб'ютори).

За ступенем відповідності критеріям і внеском у спільну справу вводяться три рівні партнерства: звичайний партнер, партнер з поглибленими зв’язками, почесний партнер.

Звичайний партнер (Member) - початковий рівень в партнерській ієрархії: щорічно обновлюваний профіль бізнесу, угода з вендором.

Партнер з поглибленими зв’язками (Advanced) - підвищений рівень зобов'язань і компетентності, що підтверджується сертифікатами технічних фахівців і менеджерів з продажу. Першочергова підтримка зі сторони IBM по наданню рекомендацій і проведенню спільної маркетингової діяльності.

Почесний партнер (Premier) - рівень для партнерів, що підтвердили свою прихильність марці IBM і можливість впливати на замовників. З такими партнерами укладається угода з установленим річним обсягом продажу і співпраця здійснюється у відповідності зі шкалою оцінки ступеня задоволення запитів замовників. IBM в пріоритетному порядку надає рекомендації для потенційних замовників партнера, провадить обширну підтримку спільних маркетингових заходів, запрошує на форуми Business Parthner Connections.

7. Етапи, особливості, проблеми і перспективи розвитку ринку інформаційних технологій в Україні

Формування інформаційного ринку України умовно можна розділити на три етапи: Перший етап розпочався ще в глибині радянських часів та закінчився приблизно в 1988 році масовим розповсюдженням ПЕОМ. Другий етап (1988-1992 роки) характеризувався появою персональних комп'ютерів у масовому масштабі. Третій етап розвитку інформаційного ринку в Україні почався в 1992 році та продовжується до цих пір.

Особливості інформаційного ринку України: 1. Ринок перебуває в початковій стадії формування і характеризується низьким рівнем структурованості, передусім спеціалізації послуг та розподілу сфер діяльності. Розвиток інформаційного ринку за традицією йде від центру до регіонів – більшість структур інформаційного бізнесу зосереджені в столиці. 2. Держава поки що відіграє на ринку пасивну роль. 3. Держава на ринку виступає і як основний замовник, і як основний споживач.