🗊Презентация Становлення i основні етапи розвитку економічної теорії, як науки

НЕ 1.1. Предмет i метод економічної теорії (5 год.) 1. Становлення i основні етапи розвитку економічної теорії як науки: Меркантилізм – перша концепція ринкової економіки. Фізіократія як французький варіант класики. «Економічна таблиця» Ф.Кене. Економічне вчення У.Петті, А.Сміта, Д.Рікардо. Виникнення і розвиток марксистської економічної науки. Неокласичний період та «маржиналістська революція». Кейнсіанство. Американський інституціоналізм. Неолібералізм. Монетаризм. Неокласичний синтез.

Напевне, неможливо встановити точну дату народження будь-якої науки. Тим більше, якщо ця наука є суспільною і відображає процеси розвитку економічного життя у взаємозв’язку і взаємодії як економічних, так і політичних, культурно-історичних, соціально-психологічних та інших процесів. Й.Шумпетер (1883-1950рр.) писав, що народження економічної теорії – це тривалий історичний процес, який протікав із середини сімнадцятого до кінця вісімнадцятого століття: „Історія економічної думки починається з письмових джерел національних теократій, стародавнього світу. Однак історія економічного аналізу розпочинається лише з греків...” Г. Шмолер (1838-1917) вважав, що економічна наука складалася із розрізнених частин, які змогли поєднати лише у XVIII-XIX ст.

Українські вчені Т.Ф.Степанов (1795-1847), І.В.Вернадський (1821-1884), М.М.Вольський (1834-1876) з’ясували три види причин більш пізньої, у порівнянні з іншими галузями знань, появи економічної теорії як науки. Перша група причин пов’язана із особливостями психології людського мислення − це те, що економічні проблеми вважалися проблемами взагалі, звичними, буденними, наочними, а тому не потребували наукового осмислення. Другу групу причин вони пов’язували із необхідністю існування низки умов, за яких виникає наука. До таких умов вони відносили наявність тривалого історичного досвіду господарювання, значного „запасу” пережитих фактів; значний розвиток методів дослідження, пізнавальної могутності та освіти взагалі; високий ступінь розвитку інших наук, які можуть дати ряд основоположних понять для побудови економічних знань (історії, філософії, природничих та політичних наук). Причини третьої групи пов’язані зі специфікою співвідношення практики, мистецтва і теорії економічного розвитку. Англійський професор М. Блауг у праці „Економічна думка в ретроспективі” пояснює виникнення економічної теорії як науки лише у XVIII ст. такими причинами: 1) економічні угоди напередодні століття не інтегрувались на національному або, навіть, регіональному рівнях; 2) економічні системи строго обмежувались воєнними або політичними міркуваннями; 3) економічні мотиви впливали лише на деякі мотиви економічної поведінки.

Перші спроби теоретичного узагальнення принципів організації та управління господарством, аналізу поділу праці та процесів товарного обміну з’явилися у Ксенофонта та Аристотеля. Вони ввели термін „економія” („ойкономія”, від грец. „ойкос” - дім, господарство, „номос” - правило, закон). Перші спроби теоретичного узагальнення принципів організації та управління господарством, аналізу поділу праці та процесів товарного обміну з’явилися у Ксенофонта та Аристотеля. Вони ввели термін „економія” („ойкономія”, від грец. „ойкос” - дім, господарство, „номос” - правило, закон). Аристотель розділив усі види господарської діяльності на дві сфери: економіку і хремастику. Економіку він вважав природною, справедливою, пов’язаною з нагромадженням засобів, необхідних для існування людей і держави, а хремастику – протиприродною і безчесною, мистецтвом наживи багатства, зараховуючи до неї велику торгівлю і лихварство. Аристотель розділив усі види господарської діяльності на дві сфери: економіку і хремастику. Економіку він вважав природною, справедливою, пов’язаною з нагромадженням засобів, необхідних для існування людей і держави, а хремастику – протиприродною і безчесною, мистецтвом наживи багатства, зараховуючи до неї велику торгівлю і лихварство.

ПЕРШИМ НАПРЯМКОМ в економічній теорії історично став меркантилізм (від франц. „мерканте” - торговець, купець). Представники цього напрямку (Т.Мен, А.Монкретьєн, Ж.Б.Кольбер) основне місце в економічних процесах відводили торгівлі. У „Трактаті політичної економії” А.Монкретьєна (1615) вперше з’явилась і перша назва економічної науки - політична економія, яка означає в перекладі з грецької мови мистецтво управління економікою з боку держави. У середині XVIII ст. на зміну меркантилістам прийшли фізіократи. Засновником цього напрямку в економічній теорії став Ф.Кене, а його найбільш відомі представники − А.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон. У працях фізіократів, особливо у праці Ф.Кене „Економічна таблиця” (1758), присутній aналіз складних економічних процесів: нагромадження капіталу, формування нової класової структури в суспільстві, процесів відтворення суспільного виробництва. Дійсно науковий характер економічна теорія отримала у працях представників класичної школи політичної економії − В.Петті, П.Буагільбера, А.Сміта, Д.Рікардо. Цей напрямок в економічній теорії виник в епоху промислового перевороту і бурхливого розвитку продуктивних сил та капіталістичних економічних відносин у Великобританії. Основні теоретичні засади цієї школи: ідеї природного порядку, які визначають права приватної власності, свободи вибору, конкуренції; концепція „економічної людини”, яка вступає в економічні відносини з метою реалізувати власні потреби та інтереси; ідеологія економічного лібералізму (від фр.laissez faire – дозволяйте робити все), відповідно до якої держава не повинна втручатись в економічну діяльність індивідів.

Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Представники: А.Маршалл Дж.Хікс, Ф.Хайєк, Дж.Мід, Р.Солоу. Усіх цих вчених об’єднує прихильність до вільної конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження − підприємство, споживач. Крім мікроекономічного аналізу ще однією засадою неокласичного аналізу вважається маржиналізм. До цього напрямку відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер), Неокласичний напрямок в економічній науці виник наприкінці XIX ст. Представники: А.Маршалл Дж.Хікс, Ф.Хайєк, Дж.Мід, Р.Солоу. Усіх цих вчених об’єднує прихильність до вільної конкуренції, відстоювання принципу невтручання держави в економіку. Основна сфера їх дослідження − підприємство, споживач. Крім мікроекономічного аналізу ще однією засадою неокласичного аналізу вважається маржиналізм. До цього напрямку відносять австрійську (К.Менгер, Є.Бем-Баверк, Ф.Візер), математичну школу (У.Джевонс, Л.Вальрас, В.Парето) американську школу граничної продуктивності (Дж.Б.Кларк), кембріджську школу (А.Маршалл). Маржиналізм (від англ. „marginal - граничний) – це теорія, яка характеризує економіку як систему взаємопов’язаних економічних суб’єктів та пояснює економічні процеси і явища виходячи із ідеї граничних або крайніх величин, які пояснюють не суть певного явища чи процесу, а їх зміну при зміні певного фактора. Провідний принцип маржиналізму – суб’єктивно-психологічний підхід до економічних процесів і явищ, який дає можливість визначити загальні правила економічної поведінки господарських суб’єктів. Його поява знаменує повернення економічної теорії в бік аналізу потреб і корисності як основного фактора цінності. Попередник маржиналістів Г.Госсен першим сформулював закони психологічної оцінки корисності спожитих благ.