Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2)

Нажмите для полного просмотра!

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №2

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №3

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №4

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №5

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №6

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №7

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №8

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №9

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №10

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №11

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №12

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №13

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №14

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №15

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №16

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №17

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №18

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №19

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №20

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2), слайд №21

Содержание ▲

Вы можете ознакомиться и скачать презентацию на тему Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки. (Лекція 2). Доклад-сообщение содержит 21 слайдов. Презентации для любого класса можно скачать бесплатно. Если материал и наш сайт презентаций Mypresentation Вам понравились – поделитесь им с друзьями с помощью социальных кнопок и добавьте в закладки в своем браузере.

Слайды и текст этой презентации

Слайд 1

Описание слайда:

Функціональні матеріали для високоенергетичної електроніки Лекція 2

Слайд 2

Описание слайда:

Загальні відомості про матеріали електроніки та їх класифікація. Види хімічних зв'язків. Будова твердих тіл. Елементи зонної теорії твердого тіла. Класифікація матеріалів електроніки. Загальні відомості про матеріали електроніки та їх класифікація. Види хімічних зв'язків. Будова твердих тіл. Елементи зонної теорії твердого тіла. Класифікація матеріалів електроніки. 1. Види хімічного зв'язків Основними елементарними частинками, з яких побудовані всі відомі нам речовини, є протони, нейтрони й електрони. Із протонів і нейтронів складаються атомні ядра; електрони заповнюють оболонки атома, компенсуючи позитивний заряд ядра. Гази, рідкі й тверді тіла можуть складатися з атомів, молекул або іонів. При зближенні атомів до відстані порядку декількох ангстрем між ними проявляються сили взаємодії. Залежно від характеру руху електронів у сусідніх атомах ці сили можуть бути силами відштовхування або притягання. Електрони внутрішніх повністю заповнених оболонок міцно пов'язані з ядром і не беруть участь в утворенні хімічних зв'язків. Хімічні властивості атомів визначаються будовою зовнішньої, не повністю заповненої електронами, оболонки. Електрони, що перебувають у зовнішній оболонці, називають валентними. Розрізняють кілька видів хімічних зв'язків. Гомеополярним (ковалентним) називають зв’язок, що утворюється в речовині шляхом об'єднання атомів у молекулу або кристал за рахунок електронів, які стають спільними для пар атомів.

Слайд 3

Описание слайда:

Гомеополярні зв'язки певним чином орієнтовані в просторі й утворюються тільки між найближчими сусідніми атомами. Гомеополярні зв'язки певним чином орієнтовані в просторі й утворюються тільки між найближчими сусідніми атомами. Молекули з гомеополярним зв'язком, у яких центри позитивних і негативних зарядів симетричні, називають неполярними. Якщо ж у молекулах центри протилежних за знаком зарядів не симетричні й перебувають на деякій відстані один від одного, то такі молекули називають полярними або дипольними (рис. 1).

Слайд 4

Описание слайда:

Дипольна молекула характеризується дипольним моментом p, що визначається добутком заряду e на відстань між центрами позитивних і негативних зарядів l: р = еl. Заряд електрона e210-19Кл, відстань l ~10-10 м (1Å). Тому звичайно дипольні моменти молекул р=510-29 10-30 Клм. Дипольна молекула характеризується дипольним моментом p, що визначається добутком заряду e на відстань між центрами позитивних і негативних зарядів l: р = еl. Заряд електрона e210-19Кл, відстань l ~10-10 м (1Å). Тому звичайно дипольні моменти молекул р=510-29 10-30 Клм. Гомеополярний зв'язок є типовим для органічних молекул і спостерігається також у твердих речовинах неорганічного походження, якщо їх кристалічна решітка складається з атомів. Прикладами подібних речовин є алмаз, кремній, германій, карбід кремнію (SiC) та інші. В структурі алмазу (рис. 2) кожний атом утворює по чотири ковалентні зв'язки зі своїми найближчими сусідами.

Слайд 5

Описание слайда:

Ковалентний зв'язок характеризується високою міцністю, внаслідок чого такі речовини як алмаз, кремній та карбід кремнію характеризуються високою твердістю та високою температурою топлення. Ковалентний зв'язок характеризується високою міцністю, внаслідок чого такі речовини як алмаз, кремній та карбід кремнію характеризуються високою твердістю та високою температурою топлення. Гетерополярним (іонним) називають зв'язок, який виникає внаслідок переходу валентних електронів від металевого атома до металоїдного і електростатичного притягання різнойменно заряджених іонів. Цей вид хімічного зв'язку реалізується в іонних кристалах. Типовим прикладом іонних кристалів є галоїдні солі лужних металів (рис. 3).

Слайд 6

Описание слайда:

Іонні решітки характеризуються високим координаційним числом, яке показує кількість найближчих іонів протилежного знака. Наприклад, для кристалів NaCl координаційне число дорівнює 6, а для кристалів CsCl - 8. Весь монокристал іонної сполуки можна вважати однією гігантською молекулою, у якій кожний іон відчуває сильний вплив з боку всіх сусідніх. Іонні решітки характеризуються високим координаційним числом, яке показує кількість найближчих іонів протилежного знака. Наприклад, для кристалів NaCl координаційне число дорівнює 6, а для кристалів CsCl - 8. Весь монокристал іонної сполуки можна вважати однією гігантською молекулою, у якій кожний іон відчуває сильний вплив з боку всіх сусідніх. Металевий зв'язок існує в системах, побудованих як остов з позитивних іонів, що перебувають у середовищі вільних колективізованих електронів (рис. 4,а), яке називають електронним газом.

Слайд 7

Описание слайда:

Притягання між позитивно зарядженим остовом й електронами обумовлює цілісність металу. В утворенні колективу вільних електронів беруть участь усі атоми кристала, причому електрони не локалізуються поблизу своїх атомів, а вільно переміщуються усередині всього об'єму решітки, утворюючи «електронний газ». Притягання між позитивно зарядженим остовом й електронами обумовлює цілісність металу. В утворенні колективу вільних електронів беруть участь усі атоми кристала, причому електрони не локалізуються поблизу своїх атомів, а вільно переміщуються усередині всього об'єму решітки, утворюючи «електронний газ». Не маючи локалізованих зв'язків, металеві кристали (на відміну від іонних) не руйнуються при зміні положень атомів, тобто їм властива пластичність (ковкість) при деформаціях. Завдяки наявності вільних електронів метали мають високі електро- і теплопровідність. Молекулярний зв'язок, або зв'язок Ван-дер-Ваальса, спостерігається в речовинах з ковалентним характером внутрішньо-молекулярної взаємодії. Наявність притягання між молекулами в цьому випадку можливо при погодженому русі валентних електронів у сусідніх молекулах (рис. 4,б). Зв'язок Ван-дер-Ваальса є найбільш універсальним, але й найбільш слабким зв'язком, енергія якого приблизно на два порядки нижче енергій іонного або ковалентного зв'язків. Тому молекулярні кристали мають низькі температури топлення (наприклад, у парафіну Tпл = 5052° С). 2 Будова твердих тіл Більшість матеріалів електроніки є твердими тілами. Кристали - це тверді тіла, в яких частинки (атоми, іони або молекули) розподілені в просторі періодично, утворюючи кристалічну решітку. Періодичність структури обумовлює періодичне потенційне поле кристалів.

Слайд 8

Описание слайда:

Слайд 9

Описание слайда:

Дефекти в будові кристалічних тіл. Кристалів з ідеально правильною будовою в природі не існує. В реальних умовах завжди спостерігаються ті або інші відхилення від регулярного розташування частинок. Такі відхилення прийнято називати дефектами структури. їх умовно підрозділяють на динамічні (тимчасові) і статичні (постійні). Динамічні дефекти виникають при механічних, теплових або електромагнітних впливах на кристал, при проходженні через нього потоку частинок високої енергії й т.п. Найпоширенішим видом динамічних дефектів є фонони - тимчасові порушення регулярності решітки, викликані тепловим рухом атомів. Дефекти в будові кристалічних тіл. Кристалів з ідеально правильною будовою в природі не існує. В реальних умовах завжди спостерігаються ті або інші відхилення від регулярного розташування частинок. Такі відхилення прийнято називати дефектами структури. їх умовно підрозділяють на динамічні (тимчасові) і статичні (постійні). Динамічні дефекти виникають при механічних, теплових або електромагнітних впливах на кристал, при проходженні через нього потоку частинок високої енергії й т.п. Найпоширенішим видом динамічних дефектів є фонони - тимчасові порушення регулярності решітки, викликані тепловим рухом атомів.

Слайд 10

Описание слайда:

Серед статичних дефектів розрізняють атомні (точкові) і протяжні недосконалості структури. Атомні дефекти можуть проявлятися у вигляді незайнятих вузлів решітки (вакансій), у вигляді зміщення атома з вузла в між вузлове положення (рис. 6,6), у вигляді впровадження в решітку чужорідного атома або іона (рис. 6,а). Серед статичних дефектів розрізняють атомні (точкові) і протяжні недосконалості структури. Атомні дефекти можуть проявлятися у вигляді незайнятих вузлів решітки (вакансій), у вигляді зміщення атома з вузла в між вузлове положення (рис. 6,6), у вигляді впровадження в решітку чужорідного атома або іона (рис. 6,а). До протяжних дефектів відносяться дислокації, дефекти укладки, границі зерен або двійників, пори, тріщини, мікровключення іншої фази. Слово «дислокація» у перекладі означає «зміщування». Найпростішими видами дислокацій є крайова (рис. 6,в) й гвинтова дислокації. Хоча відносна концентрація атомних дефектів може бути невеликою, але вони можуть призводити до величезних змін фізичних властивостей кристала. Наприклад, тисячні частки атомного відсотка деяких домішок можуть змінювати електричний опір чистих напівпровідникових кристалів в 105 106 разів. Протяжні дефекти структури впливають на механічні властивості кристалів. Поліморфізм. Деякі тверді речовини здатні утворювати не одну, а дві й більше кристалічних структур, що є стійкими при різних температурах і тисках. Таку властивість матеріалів називають поліморфізмом, а кристалічні структури, що відповідають їм, називають поліморфними формами або алотропними модифікаціями речовини. Поліморфізм широко розповсюджений серед матеріалів і має важливе значення для їхньої обробки й експлуатації. Практичний інтерес має поліморфізм вуглецю - існування його у вигляді алмазу (див. рис. 2 та 5 ), який є напівпровідниковим матеріалом, та графіту, який є провідниковим матеріалом. У звичайних умовах графіт є більш стійкою модифікацією, ніж алмаз.

Слайд 11

Описание слайда:

Однак при підвищенні тиску стійкість алмазу зростає, а графіту падає, і при досить високих тисках алмаз стає більше стійким. Якщо при цьому підвищити температуру, щоб збільшити рухливість атомів, то графіт можна перевести в алмаз. На цьому принципі засноване виготовлення штучних алмазів. Синтез проводять під тиском порядку 1010 Па при температурі на рівні 2000°С. Виготовлені в такий спосіб штучні алмази мають більш високу міцність і твердість, ніж природні кристали. Однак при підвищенні тиску стійкість алмазу зростає, а графіту падає, і при досить високих тисках алмаз стає більше стійким. Якщо при цьому підвищити температуру, щоб збільшити рухливість атомів, то графіт можна перевести в алмаз. На цьому принципі засноване виготовлення штучних алмазів. Синтез проводять під тиском порядку 1010 Па при температурі на рівні 2000°С. Виготовлені в такий спосіб штучні алмази мають більш високу міцність і твердість, ніж природні кристали. Скло та аморфні тіла. Кристалічний стан більшості твердих тіл є природним, тому що вільна енергія при впорядкованому розташуванні атомів мінімальна. Однак через різке зменшення швидкості дифузії атомів при охолодженні в процесі затвердіння можуть утворюватися тіла з випадковим хаотичним розташуванням частинок, які називають аморфними. На відміну від кристалів аморфні тіла ізотропні за властивостями, не мають певної температури плавлення й характеризуються досить широким температурним інтервалом розм'якшення. Прикладом аморфних речовин є скло й різноманітні пластики. Склоподібний стан характеризується дуже високою в'язкістю, що й обмежує дифузійну активність атомів і перешкоджає утворенню кристалічної фази. Однак такий стан є термодинамічно нестійким. Тому при відпалі може відбуватися «розскловування» матеріалу, тобто перехід у більш стійкий кристалічний стан.

Слайд 12

Описание слайда:

3. Елементи зонної теорії твердого тіла 3. Елементи зонної теорії твердого тіла Зонна теорія твердого тіла - це теорія валентних електронів, що рухаються в періодичному потенційному полі кристалічної решітки. Окремі атоми мають дискретний енергетичний спектр, тобто електрони можуть займати лише цілком певні енергетичні рівні. Частина цих рівнів заповнена при нормальному, не збудженому, стані атома. На інших рівнях електрони можуть перебувати тільки тоді, коли на атом діє зовнішній енергетичний вплив, тобто коли він збуджений (рис. 8,а). Якщо атоми знаходяться на достатньо великих відстанях один від одного (наприклад, газоподібна речовина), то взаємодія між атомами практично відсутня і енергетичні рівні електронів залишаються без змін. При утворенні кристалічної решітки всі наявні електронні рівні (як заповнені електронами, так і незаповнені) зміщуються внаслідок взаємодії сусідніх атомів. В результаті дискретні енергетичні рівні ізольованого атома розщеплюються в енергетичні зони (рис. 8,б).

Слайд 13

Описание слайда:

Завдяки обмінній взаємодії електрони можуть без зміни енергії за допомогою обміну переходити від одного атома до іншого, тобто переміщуватися по кристалу. Енергетичні зони. Обмінна взаємодія має чисто квантову природу і є наслідком нерозрізненості електронів. Дозволені енергетичні зони розділені забороненими інтервалами енергії. Ширина дозволених енергетичних зон не залежить від розмірів кристала, а визначається лише природою атомів, що утворюють тверде тіло, і симетрією кристалічної решітки. Кількість енергетичних рівнів в зоні визначається числом атомів, що входять до твердого тіла. А це значить, що в кристалі кінцевих розмірів відстань між рівнями зворотно пропорційна числу атомів. У кристалі об'ємом в 1 см3 міститься 10221023 атомів, а рівні в зоні відстоять один від одного 10-2210-23еВ, тобто енергетична зона характеризується квазібезперервним спектром. Мізерно малого енергетичного впливу досить, щоб викликати перехід електронів з одного рівня на іншій, якщо там є вільні стани.

Слайд 14

Описание слайда:

Розподіл електронів. Відповідно до принципу Паулі в кожному атомному стані може перебувати не більше одного електрона. Тому число електронних станів у зоні виявляється кінцевим і дорівнює числу відповідних атомних станів. Кінцевим виявляється й число електронів, що заповнюють дану енергетичну зону. Енергетичні зони можуть бути повністю заповненими, частково заповненими й вільними. Внутрішні оболонки в ізольованих атомах заповнені, тому відповідні їм зони також виявляються заповненими. Верхню із заповнених електронами зон (дозволених зон) називають валентною (див. рис. 8,б). Ця зона відповідає енергетичним рівням електронів зовнішньої оболонки в ізольованих атомах. Найближчу до неї вільну, незаповнену електронами, зону називають зоною провідності. Взаємне положення цих двох зон визначає більшість процесів, що відбуваються у твердому тілі. Розподіл електронів. Відповідно до принципу Паулі в кожному атомному стані може перебувати не більше одного електрона. Тому число електронних станів у зоні виявляється кінцевим і дорівнює числу відповідних атомних станів. Кінцевим виявляється й число електронів, що заповнюють дану енергетичну зону. Енергетичні зони можуть бути повністю заповненими, частково заповненими й вільними. Внутрішні оболонки в ізольованих атомах заповнені, тому відповідні їм зони також виявляються заповненими. Верхню із заповнених електронами зон (дозволених зон) називають валентною (див. рис. 8,б). Ця зона відповідає енергетичним рівням електронів зовнішньої оболонки в ізольованих атомах. Найближчу до неї вільну, незаповнену електронами, зону називають зоною провідності. Взаємне положення цих двох зон визначає більшість процесів, що відбуваються у твердому тілі. Висновки зонної теорії. Характер енергетичного спектра провідників, напівпровідників і діелектриків істотно різний. У металевих провідниках валентна зона заповнена не повністю або перекривається із зоною провідності (рис. 9). У напівпровідниках і діелектриках зона провідності й валентна зона розділені енергетичним зазором, називаним забороненою зоною.

Слайд 15

Описание слайда:

Електрони валентної зони мають практично однакову свободу руху у всіх твердих тілах незалежно від того, чи є вони металами або діелектриками. Рух здійснюється шляхом тунельного переходу електронів від атома до атома. Зовнішнє електричне поле порушує симетрію в розподілі електронів за швидкостями, прискорюючи електрони, що рухаються в напрямку діючих електричних сил, і сповільнюючи частинки із протилежно спрямованим імпульсом. Однак прискорення або уповільнення пов'язане зі зміною енергії електронів, що повинно супроводжуватися переходом їх у нові квантові стани. Такі переходи можуть здійснюватися лише за умови наявності в енергетичній зоні вільних рівнів. Додаткова енергія, що здобувається електронами на довжині вільного пробігу під дією електричного поля, дорівнює 10-810-4 еВ, тобто набагато перевершує відстань між підрівнями в зоні. У металах, де зона не повністю укомплектована електронами, навіть слабке поле надає електронам достатній імпульс для їхнього переходу на прилеглі вільні рівні. Тому метали є хорошими провідниками електричного струму при будь-якій температурі. У напівпровідниках і діелектриках при температурі 0 К всі електрони перебувають у валентній зоні, і вона є повністю заповненою (див. рис. 9). Електрони зони не можуть приймати участі в створенні електричного струму. Зона провідності абсолютно вільна. Для появи електропровідності необхідно частину електронів перевести з валентної зони в зону провідності. Енергії електричного поля (за винятком дуже сильних полів, коли починається електричний пробій) не достатньо для здійснення такого переходу, потрібно більш сильний енергетичний вплив, наприклад, нагрівання твердого тіла.

Слайд 16

Описание слайда:

Теплова енергія нерівномірно розподіляється між частинками. У кожний момент часу є невелике число атомів, у яких амплітуда й енергія теплових коливань значно перевищують середнє значення. У процесі теплових коливань атоми можуть передати електронам частину теплової енергії. В результаті деякі з електронів можуть перейти з валентної зони в зону провідності. Чим вище температура й вужче заборонена зона, тим вище інтенсивність міжзонних переходів. У діелектриків заборонена зона настільки велика, що електронна електропровідність в них не відіграє визначальної ролі. Теплова енергія нерівномірно розподіляється між частинками. У кожний момент часу є невелике число атомів, у яких амплітуда й енергія теплових коливань значно перевищують середнє значення. У процесі теплових коливань атоми можуть передати електронам частину теплової енергії. В результаті деякі з електронів можуть перейти з валентної зони в зону провідності. Чим вище температура й вужче заборонена зона, тим вище інтенсивність міжзонних переходів. У діелектриків заборонена зона настільки велика, що електронна електропровідність в них не відіграє визначальної ролі. При кожному акті переходу електронів у зону провідності з'являються вільні енергетичні рівні валентної зони, називані «дірками». (рис.10) При наявності дірок електрони валентної зони можуть здійснювати естафетні переходи з рівня на рівень. У електричному полі дірка рухається протилежно руху електрона, тобто поводиться як деяка квазічастинка з позитивним зарядом. Таким чином, дірки забезпечують участь валентних електронів у процесі електропровідності.

Слайд 17

Описание слайда:

Процес переходу електронів у вільний стан супроводжується й зворотним явищем, тобто поверненням електронів у нормальний стан. У результаті в речовині при будь-якій температурі встановлюється динамічна рівновага, тобто кількість електронів, що переходять у вільну зону, стає рівною кількості електронів, що повертаються назад у валентну зону. З підвищенням температури число вільних електронів у напівпровіднику зростає, а зі зниженням температури до абсолютного нуля - зменшується аж до нуля. Процес переходу електронів у вільний стан супроводжується й зворотним явищем, тобто поверненням електронів у нормальний стан. У результаті в речовині при будь-якій температурі встановлюється динамічна рівновага, тобто кількість електронів, що переходять у вільну зону, стає рівною кількості електронів, що повертаються назад у валентну зону. З підвищенням температури число вільних електронів у напівпровіднику зростає, а зі зниженням температури до абсолютного нуля - зменшується аж до нуля. Виходить, речовина, що при одних температурах поводиться як ізолятор, при інших, більш високих, здобуває провідність. Розходження між провідностями двох типів матеріалів (металів і неметалів) є найбільш значним при температурах, що наближаються до абсолютного нуля; розходження ж між двома класами неметалів (напівпровідниками й діелектриками) зникає при наближенні температури до абсолютного нуля. Енергію, необхідну напівпровіднику або діелектрику для переходу електрона у вільний стан чи для утворення дірки, може дати не тільки тепло, але й інші джерела енергії, наприклад, поглинена матеріалом енергія світла, потоку електронів або ядерних частинок, енергія електричних полів, механічна енергія й т.і. Збільшення ж числа вільних електронів або дірок під впливом якого-небудь виду енергії сприяє підвищенню електропровідності, збільшенню струму, появі електрорушійних сил в напівпровіднику або діелектрику. Домішки й точкові дефекти, що порушують періодичність структури, створюють особливі енергетичні рівні, які розташовуються в забороненій зоні ідеального кристала. Якщо домішкові атоми або дефекти розташовані досить далеко один від одного, то взаємодія між ними відсутня, а відповідні їм енергетичні рівні є дискретними і локалізованими в певному місці решітки, тобто на дефекті структури.

Слайд 18

Описание слайда:

При високій концентрації домішкових атомів відстані між ними стають порівняними з розмірами атомів, електронні оболонки найближчих атомів домішки перекриваються, їх дискретні енергетичні рівні розщеплюються в енергетичну зону домішкових станів, здатну забезпечити провідність, якщо не всі рівні в цій зоні заповнені електронами. При високій концентрації домішкових атомів відстані між ними стають порівняними з розмірами атомів, електронні оболонки найближчих атомів домішки перекриваються, їх дискретні енергетичні рівні розщеплюються в енергетичну зону домішкових станів, здатну забезпечити провідність, якщо не всі рівні в цій зоні заповнені електронами. Підбиваючи підсумок, варто підкреслити, що зонна теорія строго застосовна тільки до твердих тіл з ковалентними або металевими зв'язками. 4 Класифікація матеріалів електроніки Матеріали, використовувані в електроніці, підрозділяють на електротехнічні, конструкційні й спеціального призначення (рис.11).

Слайд 19

Описание слайда:

Електротехнічними називають матеріали, що мають певні властивості стосовно електромагнітного поля й застосовувані в техніці з урахуванням цих властивостей. Практично всі матеріали піддаються впливам як окремо електричних або магнітних полів, так і їхньої сукупності. За поводженням в магнітному полі електротехнічні матеріали підрозділяють на сильномагнітні (магнетики) і слабомагнітні. Перші знайшли особливо широке застосування в техніці завдяки їхнім магнітним властивостям. Більшість електротехнічних матеріалів можна віднести до слабомагнітних або практично немагнітних. За поводженням в електричному полі матеріали підрозділяють на провідникові, напівпровідникові й діелектричні. Провідниковими матеріалами І роду називають матеріали, в яких переважаючим механізмом провідності є провідність вільних електронів. їхнє застосування в техніці обумовлено в основному високою питомою електричною провідністю при нормальній температурі. Умовно до провідників відносять матеріали з питомим електричним опором  10-5 Омм. Хорошими провідниками електричного струму є метали. Зі 105 хімічних елементів лише 25 є неметалами. Напівпровідниковими називають матеріали, в яких переважаючим механізмом провідності є електронно-діркова провідність. Напівпровідники за величиною питомої провідності є проміжними між провідниковими й діелектричними матеріалами. Питомий опір напівпровідників залежно від будови й хімічного складу матеріалів, а також від умов їхньої експлуатації може змінюватися в межах 10-5 108 Омм, однак питомий опір деяких напівпровідників може бути великим і навіть більшим, ніж у широко застосовуваних діелектриків.

Слайд 20

Описание слайда:

Характерною властивістю напівпровідників є сильна залежність питомої провідності від концентрації й виду домішок або різних дефектів, а також у більшості випадків - від зовнішніх енергетичних впливів (температури, освітленості й т.і.). Характерною властивістю напівпровідників є сильна залежність питомої провідності від концентрації й виду домішок або різних дефектів, а також у більшості випадків - від зовнішніх енергетичних впливів (температури, освітленості й т.і.). Діелектричними називають матеріали, в яких переважаючим механізмом провідності є іонна провідність. До діелектриків відносять матеріали, у яких  > 108 Омм. Чітку границю між значеннями питомого опору різних класів матеріалів провести досить складно. Наприклад, діелектрики при сильному нагріванні можуть проявляти властивості напівпровідників. Однак для металів провідний стан є основним, а для напівпровідників і діелектриків - збудженим. При застосуванні діелектриків досить чітко визначилася необхідність використання як пасивних, так і активних властивостей цих матеріалів. Електроізоляційними (пасивними) називають діелектрики, які не допускають витоку електричних зарядів, тобто з їхньою допомогою відокремлюють електричні ланцюги один від одного або струмоведучі частини пристроїв, приладів і апаратів від провідних, але не струмоведучих частин (від корпуса, від землі). Активними (керованими) діелектриками є сегнетоелектрики, п'єзоелектрики, піроелектрики, електролюмінофори, матеріали для випромінювачів і затворів у лазерній техніці, електрети та інші.

Слайд 21

Описание слайда:

Питання для самоперевірки Питання для самоперевірки 1. Які основні види хімічного зв'язку є в матеріалах і чим вони обумовлені? 2. У чому розходження між монокристалами, полікристалічними й аморфними речовинами? 3. Наведіть приклади точкових і протяжних дефектів структури в реальних кристалах. 4. Що таке поліморфізм? Наведіть приклади поліморфних речовин. 5. Чому при утворенні твердого тіла енергетичні рівні атомів розщеплюються в енергетичні зони? 6. Від чого залежить ширина дозволеної зони й число рівнів у ній? 8. Чим розрізняються зонні структури провідника, напівпровідника й діелектрика та в чому розходження механізмів їхньої електропровідності? 9. Які характерні властивості напівпровідників суттєво відрізняють їх від провідників і діелектриків? 10. Наведіть загальну класифікацію матеріалів, використовуваних в електронній техніці. 11. Які матеріали називають електротехнічними? 12. Як підрозділяють матеріали за їх поведінкою в електричному полі? 13. Як підрозділяють матеріали за їх поведінкою в магнітному полі? 14. Які матеріали називають провідниками, а які напівпровідниками? 15. Які матеріали називають діелектриками? 16. Які матеріали вважають пасивними, а які - активними діелектриками?