🗊Презентация Глобальні інститути міжнародної співпраці у світовій політиці. (Лекція 6.2)

Лекція 6-ІІ. Глобальні інститути міжнародної співпраці у світовій політиці План: 1. Підвищення ефективності діяльності ООН 2. Розвиток міфотворчості та превентивної дипломатії 3. Еволюція теорії та практики операцій з підтримання миру

Підвищення ефективності діяльності ООН 1981 р. - президент Рональд Рейган. 1983 р. – президент США охарактеризував СРСР як імперію зла.

І пол. 80-х рр. ХХ ст. - криза ООН: Передумови: 1. Західні держави (робили найбільші внески до бюджету ООН, але були в меншості) критикували порядки ООН, затримували внески => створювало загрозу фін. кризи в Організації. 2. Спецустанови і програми ООН проявляли нездатність забезпечити потреби молодих незалежних держав. 3. Холодна війна, близькосхідна, кіпрська, проблема Намібії, ірано-іракська війна.

1988-1989 pp. - налагодження відносин, завершення “холодної війни”: конструктивні радянсько-американські переговори на найвищому рівні, виведення радянських військ з Афганістану, одностороннє виведення радянських військ зі Східної Європи, істотне скорочення збройних сил й інші позитивні кроки у сфері міжнародних відносин; поліпшення відносин між СРСР та США. Припинення ірано-іракської війни, вирішення питань в Намібії, Анголі Поведінка КРФ стала менш ідеологізованою, більш практичною; 9 листопада 1989 р. – руйнування Берлінської стіни => Завершення сорокалітнього глобального протистояння справило позитивний вплив на всю діяльність ООН й особливо підтримання мару й безпеки

Виникнення нових загроз, що згуртували країни в роботі ООН: поширення ядерної зброї, інші засоби масового знищення, наркотики, тероризм, епідемії, СНІД, посухи, глобальне потепління. Отже, поряд із проблемою забезпечення миру виникла проблема виживання людства Основні інструменти: ООН, система Організацій, спеціалізовані установи, численні програми

Шляхи підвищення ефективності діяльності ООН: 1) активізація Воєнно-штабного комітету, 2) розробка теоретичних і практичних засад операцій з підтримання миру, 3) підвищення рівня переговорів щодо розв'язання складних проблем, 4) ширше використання методу міжнародного посередництва і можливостей Міжнародного суду, 5) ширше залучення до врегулювання конфліктів громадських і неурядових міжнародних організацій, 6) зміцнення керівної ланки Секретаріату шляхом упровадження одного або двох заступників Генерального секретаря; 7) підвищення рівня професіоналізму кадрів.

2. Розвиток міфотворчості та превентивної дипломатії Характеристика миротворчості ООН: 1) урахування особливостей і характеру конфліктів 2) урахування політичної ситуації у світі 3) стан стосунків між Сходом та Заходом, постійними членами Ради Безпеки. Форми миротворчої діяльності: - превентивна дипломатія; - миротворчість; - операції з підтримання миру; - постконфліктне миробудівництво

Миротворчість – дії, спрямовані на досягнення угоди між конфліктуючими сторонами, головним чином, за допомогою мирних засобів (переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або інші заходи ). Превентивна дипломатія – дії, щодо запобігання виникненню суперечок, їх переростанню у конфлікти і локалізації конфліктів у разі їх виникнення.

1982 р. – Манільська Декларація про мирне врегулювання міжнародних конлфіктів (вдосконалення процесу мирного врегулювання конліктів). Досягнутий консенсус держав. 1988 р. – конкретизація шляхів і методів розв’язання суперечок (попередження й усунення суперечок і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру та безпеці, роль ООН у цій сфері).

3. Еволюція теорії та практики операцій з підтримання миру із с. 1988 р. кількість миротворчих операцій різко зростає (88-89 рр. – 5 нових операцій). Зменшилась кількість ВЕТО. Після закінчення холодної війни змінився характер, зміст і завдання операцій (більшість – міжетнічні, міжрелігійні, міжнаціональні , політичні, економічні суперечності). Розвал державних інституцій, безвладді – головна функція ООН – гуманітарна допомога населенню конфліктних зон. Залучення регіональних організацій до врегулювання конфліктів.

Нові завдання миротворчих організацій: - надання гуманітарної допомоги, - координація діяльності з економічного відродження країни конфлікту, - сприяння подоланню соціально-економічних, культурних причин конфлікту, - захист прав людини, - контроль за проведенням виборів, - контроль за роботою адміністративних структур тощо.

Основні питання сучасності в ООН – 1. Внутрішньодержавний конфлікт (втручатись не можна), проте міжетнічна ворожнеча виливається у кровопролиття. Рішення – часткове втручання (якщо у країні відбувається масове порушення прав людини або якщо конфліктна ситуація переростає в загрозу міжнародному миру і безпеці, то ООН розглядає конфліктну ситуацію не тільки як внутрішню справу, а і як міжнародну проблему та може ухвалити рішення про втручання, проведення операції). 2. Застосування сили у миротворчій діяльності (може застосовувати збройну силу лише проти агресора) Рішення – самооборона (до самооборони належать випадки, коли озброєні особи перешкоджають миротворцям у здійсненні їх обов'язків). Напр., у квітні 1989 р. в Намібії сила була застосована проти груп, які стали перешкодою для успіху операції ООН з підтримання миру і проведення виборів.

“Примушення до миру” Найважливіші досягнення ООН: - припинення війни між Іраном й Іраком, - укладання Женевських угод, що призвело до виведення радянських військ з Афганістану та отримання незалежності Намібією. Визнанням ролі сил ООН було присудження у 1988 р. Нобелівської премії миру Збройним силам Організації.

Проблеми успішності миротворчої діяльності: - розробка теоретичних засад здійснення операцій з підтримання миру з урегулювання внутрідержавних конфліктів, особливо питання про втручання ООН і критерії обмеженого застосування сили; - вибірковість у підході до визначення об'єкту операції; - ґрунтовний розрахунок завдань і реальних можливостей ООН; - адекватне фінансове забезпечення миротворчої діяльності; - підвищення фахової підготовки миротворців, зокрема володін­ня іноземними мовами тощо.

Доповідь: 1. Створення Ради економічної взаємодопомоги й Організації Варшавського договору. 2. Події 1956 року в Угорщині. Операція "Вихор“. 3. Особливості зовнішньополітичного Курсу Албанії та Румунії 4. "Празька весна" 1968 року. Доктрина Брежнєва.