🗊Презентация Політико-правові погляди пізнього Середньовіччя

Політико-правові погляди пізнього Середньовіччя Виконала: Студентка 4 курсу, гр. 3412-5 Шемет Христина

План

1. Загальна характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації. В історії Західної Європи середні віки охоплюють більш ніж тисячолітній період (V–XVI ст.). На протязі цього періоду політичні та правові ідеї, погляди змінювалися та розвивалися.

Особливості розвитку державно-правового життя на цих етапах мали суттєвий вплив на особливості та динаміку середньовічної політико-правової думки. Глибокий відбиток на її розвиток, як і на все тодішнє інтелектуальне життя, накладало християнство і церква. На противагу античному світогляду твориться теологічний світогляд.

Другою ідеологічною конструкцією, яка мала визначальний вплив на зміст і формування політико-правових поглядів у цю епоху, є теоретична модель (схема) соціального розшарування суспільства:

У правосвідомості тогочасного суспільства присутня повага до закону, переконаність в його безперечності, віра в його фундаментальне значення для нормального людського співжиття У правосвідомості тогочасного суспільства присутня повага до закону, переконаність в його безперечності, віра в його фундаментальне значення для нормального людського співжиття

Спільні риси Реформації та Відродження

2. Ніколло Макіавеллі

Політичні погляди Макіавеллі викладені ним у працях:

Ніколло Макіавеллі (Machiavelli), 1469–1527, — видатний політичний мислитель Відродження, основоположник нової світської політичної науки. У своїй творчості Макіавеллі відходить від релігійного світогляду і рішуче виступає проти теологічних уявлень про політику, право, державу.

3. Франческо Гвіччардіні. Народився в сім'ї заможного флорентійського громадянина П'єро Гвічардіні. Навчався у Феррарському та Падуанському університетах, куди Гвічардіні-старший послав свого сина навчатися, подалі від Флоренції, в якій в той час було неспокійно. Вибір на ці, тоді не найкращі, університети випав через стабільну політичну ситуацію в цих містах. Повернувся до Флоренції в 1505 році, де почав викладати право. Отримавши звання доктора з права, почав адвокатську практику, паралельно викладаючи в різних навчальних інституціях Флоренції. Таємо одружується з Марією Сальвіаті 14 січня 1506 року, дочкою заможного роду Сальвіаті, у якого, втім, було багато ворогів у місті. Вибір Франческо не сподобався батькові. Той апеллював до того, що його син міг знайти собі дружину з відомішого та політично вагомішого роду. Як представник флорентійських аристократів 17 жовтня 1511 року був обраний великим послом до короля Іспанії Фердинанда II. З посольства Франческо повертається тільки через 2 роки. Після повернення в місто, де тепер володарював Лоренцо II Медічі на Гвічардіні зробили наклеп, мовляв він не підтримує режим, що панував у Флоренції. Після чого стосунки між правителем та послом стали набагато прохолоднішими, однак незабаром, після спростування наклепу, вони знову почали дружити. В 1515 році Папа Лев X робить Франческо Гвічардіні, без його відома, адвокатом консисторії. Франческо приймає цю радше почесну, ніж вигідну посаду й починає працювати на папський престол. Гвіччардіні зробив політичну кар'єру як посланник Флоренції в Іспанії (1511-1514), намісник в Папській області (1516-1534), генерал папської армії, радник папи Климента VII і впливовий громадянин Флоренції після падіння республіки ( 1530). Помер Гвіччардіні в Санта-Маргеріт поблизу Флоренції 23 травня 1540.

«Історія Флоренції» «Діалоги про управління Флоренцією» «Зауваження до Міркуваннях про першу декаду Тіта Лівія Макіавеллі» «Історія Італії»

Проблема свободи і справедливості Франческо Гвіччардіні зазначав, що "фундаментом свободи повинно бути народне правління". Розробляючи раціоналістичні ідеї про свободу, справедливість, рівність, закони, він підкреслював, що влада повинна дотримуватися у всьому справедливості і рівності, бо тільки так у суспільстві можуть бути створені відчуття безпеки, загального добробуту і закладені основи для збереження народного правління". До певної міри, можна стверджувати, що для мислителя більш важливим є забезпечення прав та інтересів конкретної особи, ніж забезпечення загального народоправства. Він зазначає: "Плоди свободи і ціль її не у тому, щоб кожен правив державою, бо правителем може бути тільки той, хто здатний і заслуговує цього, а у тому, щоб дотримуватися добрих законів і постанов". Для мислителя свобода тісно взаємопов`язана зі справедливістю: "Свобода в республіці — це слуга справедливості, — писав Гвіччардіні, — бо вона встановлена не для іншої цілі, як тільки для захисту однієї людини від посягань іншої. Саме тому античні народи вважали вільне правління не вищим і не кращим за інших і надавали перевагу правлінню, при якому краще забезпечуються охорона законів і справедливості". Тобто, головним є не форма правління, як така, а вміння організувати управління державою на основі законів і справедливості.

У порівнянні з Макіавеллі, вплив Гвіччардіні на подальший розвиток європейської правової та політичної думки значно менший. Це пояснюється рядом факторів: Проте слід зазначити, що, тим не менше, у творах мислителя піднято і розроблено ряд проблем, які тільки значно пізніше знайшли належну увагу в європейській правовій та політичній думці, що, власне, і виводить Гвіччардіні в ряд найбільших представників політико-правової думки середньовічної Європи.

4. Жан Боден Жан Боден народився в сім'ї майстра кравецького цеху міста Анже. У ранньому віці його віддали в місцевий орден Кармелітів для здобуття освіти. Потім він займається вивченням цивільного права в Академії Тулузи — одного з найбільших університетських центрів у Франції XVI століття. Після закінчення Академії філософ деякий час викладає в ній. Так і не отримавши професорського звання, 1561 року Боден їде в Париж, щоб займатися там адвокатською практикою. Незабаром після свого прибуття в столицю, він зближується з гуртком, який пізніше став ядром групи, що стоїть в опозиції до обох головних партій громадянської війни. Ця група, відома під назвою «Політики», відстоювала віротерпимість і сильну королівську владу. Популярність приходить до Бодена в 1566 році, після публікації «Methodus ad facilem historiarum cognitionem» («Метод легкого вивчення історії»). В «Методі» філософ не тільки викладає свої роздуми над історією розвитку людства, але також формулює перший варіант свого вчення про державу і державну владу, розвинений потім, через десять років, в «Шести книгах про державу». На його думку, держава (в цьому Боден сходиться з Макіавеллі) являють собою вершину економічного, соціального та культурного історичного розвитку цивілізації. Як і більшість прихильників партії «політиків», Жан Боден був близький двору спадкоємця французького престолу герцога Франсуа Анжуйського, але після його смерті став схилятися до підтримки Католицької Ліги. В травні 1587 до Бодену у спадок від тестя переходить пост генерального прокурора Лана. А ще через деякий час син кравця стає мером Лана, причому на цій посаді він протримався два терміни поспіль, хоча нічим особливим не відзначився. На посту прокурора він старався ніколи не йти проти своєї совісті і, наприклад, відстояв життя людини, якого хотіли стратити з політичних міркувань. Але зате за його власними визнаннями брав участь у процесах над 200 жінками за звинуваченням у чаклунстві, багато з яких закінчили життя на багатті. На думку Бодена, суддя, що перешкоджає розслідуванню справ про чаклунство, сам заслуговував багаття. Помер в Лані в 1596 році від чуми.

Суверенітет за Жаном Боденом «Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави...» Абсолютна, не зв'язана ніякими законами влада над громадянами і підданими. Влада держави - постійна й абсолютна. Це вища і незалежна влада як усередині країни, так і у відносинах із закордонними державами. Вище носія суверенної влади тільки Бог і закони природи. Суверенітет Ж. Боден розумів як незалежність держави від Папи Римського, від церкви, від іншої держави.

Держава за Жаном Боденом Державу Боден визначав як правове управління багатьма родинами і тим, що в них є загальне на основі суверенної влади. Держава - це правове управління згідно зі справедливістю і законами природи. Правом воно відрізняється від зграї розбійників чи піратів, з якими не можна укладати союзів. Держава - сукупність родин, а не окремих осіб.

Сім'я - основа й осередок держави Сім'я - основа й осередок держави

5. Томас Мор Правознавець за освітою, адвокат, депутат англійського парламенту, потім суддя, помічник шерифа Лондона, Лорд-канцлер Томас Мор (1478-1535) народився у багатій родині відомого дворянського титулу. Свою освіту Томас розпочав в Кентерберійському коледжі Оксфордського університету. Після повернення в Лондон батько наполягає, щоб син присвятив себе юриспруденції. Незабаром Мор розгортає активну правову практику в місті. Потім чотири роки живе в монастирі картезіанців, бере участь у великих богослужіннях, але постриг так і не прийняв. До 1504 р. в Лондоні і по всій Англії зростає слава про непідкупного юриста. Відомий друг Мора Еразм Роттердамський писав, що підкупити цього юриста неможливо, він нікому не відмовляв у допомозі, піклувався більше про чужу вигоду, ніж про свою. Незабаром Мора запрошують викладати юстицію в університет. Світська діяльність виходить на перший план і Томас одружується. Поступово Мор стає досить відомим правознавцем, його лекції з великим інтересом відвідують навіть доктори теології. Основні ідеї його політико-правового бачення - поняття християнської любові, справедливість, служіння праву, захист інтересів людей, побудова справедливого суспільства. Праворозуміння Мора було більше світським, ніж у його попередників. У 20-30-х роках XVI ст. під час реформації в Англії Мор, займаючи посаду канцлера, не підтримує короля Англії Генріха VIII, який намагався укріпити абсолютські порядки і всі рішення приймати особисто. Мор стає в опозицію і керується своїми поглядами на право і закони. Він не тільки юрист, але й поет. Його називають попередником Шекспіра. Написав більше 250 віршів і епіграм латинською мовою з актуальних проблем того часу. Пізніше Томаса Мора було страчено за відмову присягнути королю як главі церкви. 6 липня 1535 р. Томаса Мора звинуватили в державній змові. У вироку середньовічного суду, діяльність якого здійснювалася під наглядом короля Генріха VIII, товариша Томаса Мора з дитинства, було зазначено: тягнути Мора по землі через все лондонське Сіті в Тайберн. там повісити його так, щоб замучився до півсмерті, зняти з петлі, поки ще не помер, оскопити, розрізати живіт, вирвати і спалити нутрощі. Потім четвертувати і прибити по одній чверті його тіла над кожними з чотирьох воріт Сіті, а голову відрубати і виставити на Лондонському мосту. Зранку, коли повинна була початись страта, Томасу Мору сповістили про "королівську милість". Жорстока розправа замінялась відрубуванням голови, на що Мор відповів приблизно так: "Захисти. Боже моїх друзів від такої милості".

Головний твір Т. Мора – "Золота книга, настільки ж корисна, як і потішна, про найкращий устрій держави і про новий острів Утопія" (1516). У 1516 р. Томас Мор опублікував працю "Утопія". Написана вона у формі діалогу. Моряк розповідає автору й іншим особам про різні країни, народи, у тому числі і про державу "Утопія", що знаходиться на острові.

6. Томмазо Кампанелла Він народився в сім'ї чоботаря у Калабрії, місто Стіло. Батько хотів, щоб син став юристом і відправив його в Неаполь, де рідний дядько був професором права. Але Томмазо уже ознайомився з роботою Хоми Аквінського "Сума теологій" і вирішив присвятити себе духовній кар'єрі. Вступає в домініканський орден, специфічну релігійну партію, чисельність якої в період розквіту досягла 150 тисяч осіб. У 1232 р. ордену передається інквізиція (церковний суд) і він стає жандармерією папи, захищаючи позиції католицизму в боротьбі з противниками папи та єресями. Кампанелла стає лідером домініканського ордену перемагає на ораторських турнірах у різних містах Італії. Орден єзуїтів затаїв злобу і заздрість на домініканський орден і особливо на Кампанеллу, оскільки він вимагав знищення ордену єзуїтів за їхню ганебну діяльність. У кінці кінців папа заборонив йому виступати і повернув у монастир. Юриспруденція Кампанелли сформувалась на противагу церковному догматизму і схоластиці. Він вважав, що Бог світу дав загальні закони. Люди, пізнавши природні закони, перебудують державу. В цьому їм допоможе юрист-"маг". А великий "маг" повинен бути законодавцем. Перебуваючи в монастирі, Кампанелла мав намір підняти повстання в наприкінці 1599 р. Все було підготовлено, але знайшлися два зрадники, які видали заколот. Томмазо заарештували в хатині пастуха, куди сховав його батько, саме в той момент, коли домовився з господарем човна перевезти сина на турецький корабель. У в'язниці монах стає лідером серед арештантів. Він розробив рекомендації і тактику, як вести себе на допитах, як заплутувати суддів, як боротися з доказами зрадників. Підтримував слабких духом, надихав тих, кого вели на страту. Розробив коди і шифровку, за допомогою яких вели переписку. Захищав Кампанелла себе сам, використовуючи суперечності церковного і світського судів, представників Риму. Він був один із небагатьох, хто витримав катування інквізиції. Більше сорока годин висів на дибі з вивернутими руками. Тіло розбили до кісток. Був посаджений на гострий кіл. І весь цей час суд вимагав зізнання. Але Кампанелла переміг усі тортури. В 1601 р. йому винесли вирок бути одному в камері, закованому в кайдани. Кампанелла заявив, що в очах простого народу він божевільний, але перед Богом - мудрець. У в'язниці була написана робота "Місто Сонця". Коли через 27 років його звільнили, за допомогою Папи Римського Урбана XVIII, він переїхав до Парижа за запрошенням Ришельє. Відбулась зустріч з королем Франції. Кампанелла робить прогноз про народження Людовика XIV, складає йому гороскоп, бере участь у роботі Французької королівської ради. Він знову вступає в домініканський монастир у Парижі, де жив спокійно і займався політикою, правом, іншими науками. Помер у 71 рік, за десять днів до дати, яку сам собі прогнозував.

Місто сонця (1623 р.)

7. Етьєн де Ла Боесі Ла Боесі походив з купецької родини, яка розбагатіла на торгівлі. Батько Етьєна, Антуан Ла Боесі, отримав юридичну освіту і мав ступінь ліценціата права, займав в Сарла посаду особистого намісника сенешаль Перігора. Рано залишившись сиротою, Етьєн був прийнятий в будинок свого тезки Етьєна Ла Боесі, що доводився йому дядьком і хрещеним батьком, освіченого священика, який пройшов юридичну школу. Він виявився для нього другим батьком і подбав дати небожеві гарну освіту. Під час навчання на юридичному факультеті Орлеанського університету, де одним з його викладачів був відомий кальвініст Анн Дюбур, він написав своє перше і найбільш відомий твір — «Міркування про добровільне рабство». В подальшому, незважаючи на невідповідність вимогу про досягнення 25-річного віку для вступу в посаду, Ла Боесі був призначений радником Бордоського парламенту. За переконаннями був республіканцем, ідеалізував Римську республіку. У 1563 році захворів, імовірно, чумою і помер через кілька днів.

Міркування про добровільне рабство

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!