🗊Презентация Тема: фундаментальні питання економіки. Типи економічних систем

Тема: фундаментальні питання економіки. Типи економічних систем Навчальні цілі Сформулювати три основні проблеми, які повинна вирішувати будь-яка економічна система, незалежно від її соціальних характеристик і політичної орієнтації. Показати механізм вирішення цих проблем у різних економічних системах.

Фундаментальні питання економіки

Типи економічних систем

Національні моделі економічних систем

Перехідні (постсоціалістичні) економіки Особливість перехідної економіки України полягає в тому, що в ній поєднуються форми організа­ції економіки, які властиві командній економіці, і форми організації виробництва, які більшою або меншою мірою відповідають ринкові економіці.

Приватизація Приватизація - процес переходу підприємств із державної форми власності в приватну. Приватизаційний сертифікат — цінний папір, який свідчить про право його власника на володіння частиною державної власності, а також на участь у приватизації власності.

Командна економіка Командна економіка - форма економічної організації, при якій матеріальні ресурси перебувають у державній власності й розподіляються урядом. Уряд зобов'язує окремих осіб і підприємства діяти відповідно до централізованого економічного планування. Командна економіка характеризується високим рівнем централізації функцій керівництва економікою й застосуванням директивних методів керування.

Ознаки Командної економіки: -держава твердо регулює виробництво, обмін, розподіл продукції; -використовуються адміністративні методи наказів, товаровиробничих вимог; -установлюються чіткі плани по проведенню тієї або іншої продукції, наданню послуг; -низька якість виготовленної продукції; -держава повністю регулює економіку.

Характерною рисою командної економіки є монополізм виробництва, який в остаточному підсумку гальмує науково-технічний прогрес. Державне регулювання цін, монополізм виробництва, гальмування технічного прогресу закономірно породжує економіку дефіциту. Парадокс є в тому, що дефіцит виникає в умовах загальної зайнятості й майже повного завантаження виробничих потужностей.

Недоліками системи є: - нездатність забезпечити ріст ефективності господарської діяльності; - породжувана державним монополізмом дефіцитність економіки; - знищення всяких економічних стимулів у суб'єктів економіки; - найвищий ступінь ідеологізації економіки; - розростання бюрократичного апарата; - несприйнятливість до досягнень НТП; - апатія, байдужність і правовий нігілізм серед населення.

Що ж стосується переваг, то ми змогли знайти тільки одне: така система може себе виправдати тільки в екстремальній ситуації, коли необхідні тверді й рішучі, а часом і єдині заходи (війна, національне нещастя і т.д.)

Командна економика У цій економічній системі рішення про те, ЩО, ЯК і ДЛЯ КОГО виготовляти, ухвалюються з єдиного центру, яким звичайно є голова держави. Командна економіка в порівняно чистому вигляді існувала, наприклад, у державі прадавніх інків. Через багато століть схожа економічна система склалася в СРСР і інших соціалістичних країнах. У цей час таку економіку можна знайти лише на Кубі й у Північній Кореї. У централізованій економіці всі матеріальні ресурси й продукти виробництва звичайно належать державі. Узгодження економічної діяльності відбувається за допомогою планів (планова економіка). Розрахунок плану в реальному житті відбувається так: усі існуючі в країні промислові й сільськогосподарські підприємства повідомляють наверх, скільки вони могли б зробити наступного року. Ці цифри підсумуються й з невеликими виправленнями становлять план, який потім вертається на ті ж підприємства.

Що? Основна лінія така: оборона й утвір капіталу - первинні, товари народного споживання - вторинні. На це радянська людина витрачає зарплату - такий і його вибір; у результаті будь-який дефіцит або достаток приведуть до зниження або підвищення цін на товари народного споживання (це, у свою чергу, веде до негативного або позитивному обороту, а в остаточному підсумку - до певного перерозподілу ресурсів). І поки товарів було мало, ті, хто займався центральним плануванням, могли вирішувати, скільки необхідно споживати. А якщо товар з'явиться на прилавках, то його моментально розкуплять по тій простій причині, що мати пару черевиків на розмір більше краще, чим зовсім їх не мати. На державному рівні ухвалюються рішення щодо засобів виробництва, капітального майна й військових видатків. Особливого натиску зазнає промисловість, прямий тиск позначається на електрифікації, транспорті, гірничодобувній, хімічній промисловості і т.п.), так і в колективнім сільськім господарстві.

Як? Роль приватних підприємств незначна. На їхньому місці ми бачимо типовий радянський завод, який є власністю держави. Директорові заводу не належить яка-небудь частка капіталу, але він одержує зарплату набагато вище середньої, а також має ряд інших привілеїв, причому частка привілеїв у сумарному його доході росте з рангом його крісла. У нього два головні завдання: виконати план і забезпечити своїм робітником прожитковий мінімум, незалежно від результатів господарської діяльності. Директор - ланка в жорстко вибудуваній ієрархічній системі керування: його підлеглий зобов'язаний виконувати його наказ точно так само, як він виконує наказ міністерства. Він зовсім не зацікавлений в ефективнім використанні виділених його підприємству ресурсів, а можливість "пограти" зі звітністю геть-чисто відбиває в нього полювання до мінімального прояву ініціативи. Уся радянська економіка нагадує піраміду з основою нагорі: Держплан - Рада міністрів - місцевий райком - підприємство.

Для кого?   У величезній мері економіка працює на безпеку країни й на майбутнє. Дуже відомі західні економісти говорять, що часто радянські романи оповідають про те, як доброчесний юнак зустрічає не менш доброчесну дівчину, як вони разом розкривають змову ворогів народу, разом сідають за трактор і виходять переможцями в битві, у якій немає супротивника, - у битві за врожай. Існує цілий ряд економічних механізмів, до яких прибігає система, щоб левова частина заробленного доходу діставалася не цим безвісним героям, а оборонній промисловості, яка буде стерегти їхній сон. Наприклад, товари на всіх рівнях виробництва обкладаються більшими податками ( так званий податок з обігу, у корені відрізняється від податку на дійсну додану вартість). У результаті населення може спожити лише частину товарів, що випускаються їм, точно так само, як західна економіка використовує оподатковування для перекладу ресурсів у сектор соціальних державних програм. Ще один подібний механізм - установлення високої стартової ціни товару, що визначає його високу остаточну ціну в порівнянні з вартістю. Третій механізм стосується тих товарів, купити які не можна взагалі (житло) і які одержують лише обрані. Увесь комплекс цих заходів веде до страшенного явища, про який уже говорилося - до подавленої інфляції, коли гроші втрачають свою цінність не тому, що їх занадто мало, щоб купити що-небудь, а тому, що купити попросту нема чого. Причому з кожним новим витком такої політики темп інфляції наростає.