🗊Презентация Вступ до спортивної морфології

Лекція 1. Вступ до спортивної морфології 1.1. Морфологія - як наукова і навчальна дисципліна. Основні види, поняття, завдання. 1.2. Основні напрямки сучасної морфології та фактори, що впливають на процеси росту, розвитку і старіння людини. Рівні організації живої матерії в сучасній морфології. 1.3. Біологічний вік і старіння організму. 1.4. Організм людини як функціональна система. 1.5. Компенсаторно-пристосувальні процеси в організмі.

Література: Савка В.І. та ін. Спортивна морфологія: Навчальний посібник / За ред. М.М. Радька. – Чернівці: Книги–ХХІ, 2007. – 196 с. Запорожець О.П. Спортивна морфологія: Навчальний посібник / О.П. Запорожець. – Херсон: Айлант, 2002. – 108 с. Алексанянц Г.Д. и др. Спортивная морфология : Учебное пособие для вузов по направлению 032100 "Физическая культура" и специальности 032101 "Физическая культура и спорт" / Г.Д. Алексанянц и др.]. – М. : Советский спорт, 2005. – 91 с. Дорохов Р.Н. Спортивная морфология : Учеб. пособие для вузов физ. культуры, направление 521900 – "Физическая культура", специальность 022300 – "Физическая культура и спорт" / Р. Н. Дорохов, В. П. Губа. – М. : СпортАкадемПресс, 2002. – 230 с. Мартиросов Э. Г . Технологии и методы определения состава тела человека / Э.Г. Мартиросов, Д.В.Николаев, С.Г.Руднев. — М.: Наука, 2006. — 248 c. Козлов В.И. Основы спортивной морфологии / В.И. Козлов, А.А.Гладышева. – М.: Физкультура и спорт, 1987. Никитюк Б.А. Практикум по анатомии и спортивной морфологии / Б.А. Никитюк, А.А. Гладышева. – М.: Физкультура и спорт, 1989. Морфология человека / Под ред. Б.А. Никитюка и В.П. Чтецова. - М.: Изд-во МГУ, 1990.

Поняття про морфологію Морфологія людини (від грец. morphe- форма) - наука про форму і будову тіла людини на різних рівнях організації складових його структур у зв'язку з її функціональним і історичним розвитком. Сьогодні морфологія - багатогранна область наукового знання, яка поставила свої досягнення на службу медицині, антропології, педагогіці, спорту. Розширюються її контакти з біофізикою, імунологією, генетикою, зоологією, палеонтологією.

Основні принципи морфології Основними принципами морфології служать: багаторівневий підхід; функціональність; історичність (генетичний підхід); облік екологічних факторів.

Основні поняття спортивної морфології Спортивна морфологія - наука, що вивчає закономірності зміни зовнішньої форми і внутрішньої будови організму спортсмена, має найбільшу значимість при спортивному відборі, індивідуалізації тренувального процесу, для досягнення високих спортивних результатів, а також дозволяє попередити стан перетренованості організму.

Спортивна морфологія - це наука, що вивчає особливості будови тіла спортсмена, зміни органів і систем під впливом спрямованих тренувальних навантажень. Спортивна морфологія досліджує структурно-адаптаційні механізми дії фізичних навантажень, розробляє модельні характеристики спортсменів різних спеціалізацій та їх еталонні значення, не тільки з метою підвищення ефективності спортивної діяльності, але і для виключення осіб, недостатньо біологічно пристосованих до її реалізації, заради збереження їх здоров'я та попередження можливих порушень.

СПОРТИВНА МОРФОЛОГіЯ Спортивна морфологія - узагальнююча інтегруюча біологічна дисципліна в медико-біологічній підготовці спеціалістів в області фізичної культури.

Розділи спортивної морфології Спортивна морфологія підрозділяється на загальну і приватну. Загальна в свою чергу розділяється на основний і спеціальні розділи. Загальна спортивна морфологія аналізує, вводить і обґрунтовує загальнобіологічні закономірності і поняття, обгрунтовує відповідну термінологію; вивчає адаптацію до спортивних запитів (гомеостазу, компенсаторні, захисні, пристосувальні реакції організму, регенерація, гіпертрофія, атрофія і т. п.). Приватна спортивна морфологія включає знання про особливості будови і зміни організму спортсменів в залежності від виду спорту, вивчає особливості будови тіла спортсменів певної спеціалізації у зв'язку з їх стажем, рівнем досягнень, режимом тренувань, віком і статтю. Цей розділ спортивної морфології вивчає види обстеження (в т.ч. тестові, оціночні та ін.), методи спортивно-видової корекції (спеціальні види вправ) і т. п.

Мета викладання дисципліни - сформувати у студентів правильне розуміння про морфологічних і функціональних проявах адаптації організму до дії фізичних навантажень відповідно до віково-статевої, конституціональної і професійною приналежністю, а також з урахуванням засобів і методів фізичної культури і спорту. Завдання вивчення дисципліни: Розширити загальнобіологічну і методичну підготовку майбутніх фахівців з фізичної культури і спорту. Навчити студентів правильно оцінювати структурні зміни, що виникають в організмі спортсмена, і використовувати ці знання для підвищення спортивної майстерності. Освоїти основні методи дослідження, які застосовуються в спортивній морфології, і навчити студентів використовувати морфологічні дані для спортивного відбору та спортивної орієнтації.

В програмі вивчення курсу відведено 18 годин на лекції і 18 годин на практичні заняття. Форма атестації знань – залік. В результаті оволодіння курсу студенти отримують знання з загальнобіологічних основ морфологічної адаптації організму спортсмена у відповідь на зовнішні впливи, а також про особливості змін органів, систем і організму в цілому під дією фізичних навантажень. Практична частина курсу орієнтована на оволодіння практичними уміннями і навичками техніки антропометрії, соматоскопії, на формування умінь визначати критерії первиного спортивного відбору і ранньої орієнтації у видах спорту.

Систематичні тренування закономірно викликають в організмі спортсмена адаптаційні зрушення загального характеру, що виникають на тлі структурних, фізіологічних і біологічних змін органів і систем. Поінформованість спортсменів і тренерів про механізми і проявах структурної адаптації організму до умов підвищеної рухової діяльності є одним із запорук правильного підбору фізичних вправ та організації тренувального процесу для досягнення високих спортивних результатів.

Ряд анатомо-антропологічних характеристик, що входять до складу конституції атлета, як цілісності вроджених і набутих ознак, використовується під найменуванням модель спортсмена для відбору найбільш перспективних з них і комплектування команд. Відповідність конкретної особистості модельним ознаками забезпечує більшу легкість досягнення успіху з найменшими витратами для організму

Вибір молодою людиною виду спорту, який не відповідає за своїми вимогами його конституційним особливостям, значно обтяжує можливості досягнення успіху. Людині важко заборонити що-небудь робити, особливо якщо спортсмен до фанатизму захопленим обраним видом спорту. Проте обов'язок тренера полягає в тому, щоб інформувати юного спортсмена про труднощі, які можуть виникнути в процесі занять обраним видом спорту, і передбачити заходи по збереження його здоров'я.

Основні напрямки сучасної морфології 1. Функціональний напрямок. Ґрунтується на вивченні тіла людини, окремих органів і систем і зв'язок з їх функціями організму. Особливе значення функціональний напрям отримав у спортивній морфології, що вивчає зміни різних структур організму з позиції його адаптації до фізичних навантажень. 2. Генетичний напрямок. У морфології став розвиватися з появою методу близнюкових досліджень, що дозволило встановити нерівномірність генетичних впливів на різних етапах росту і розвитку людини.

Фактори, що впливають на процеси росту, розвитку і старіння людини 1. Біологічний 2. Соціальний 3. Екологічний.

Основні закономірності розвитку організму людини. Ендрогенність (розвиток організму відбувається за законами і внутрішніми механізмами організму спадкової програми). Незворотність (людина не може повернутися до тих особливостей будови, які були у нього в дитинстві). Циклічність (періоди активізації і гальмування росту і розвитку). Поступовість (онтогенетичне формування організму). Синхронність (процеси росту і старіння відбуваються одночасно в різних органах і системах тіла) .

Рівні організації живої матерії в сучасній морфології. Живий організм – морфофункціональна, цілісна, висока саморегулююча біологічна система, частини якої знаходяться в певній саморегуляції та залежності один від одного. Розрізняють декілька рівнів організації живої матерії: 1. Вивчення цілісного організму. 2. Системний. 3. Органний. 4. Тканинної. 5. Клітинний. 6. Субклітинний. 7. Молекулярний.

Біологічний вік - поняття, що відображає ступінь морфологічного та фізіологічного розвитку організму. Введення поняття «біологічний вік» пояснюється тим, що календарний (паспортний, хронологічний) вік не є достатнім критерієм стану здоров'я та працездатності старіючої людини. Біологічний вік визначається сукупністю обмінних, структурних, функціональних, регуляторних особливостей і пристосувальних можливостей організму. Основними критеріями біологічного віку вважаються: зрілість (оцінюється на основі розвитку вторинних статевих ознак); скелетна зрілість (оцінюється за термінами і ступеня окостеніння кістяка); зубна зрілість (оцінюється по термінами прорізування молочних і постійних зубів); показники зрілості окремих фізіологічних систем організму. спадковість; конституція людини; зрілість інтелекту (рівень розвитку як особистості). Оцінка біологічного віку проводиться шляхом зіставлення відповідних показників розвитку індивіда за стандартами, характерним для даної вікової, статевої та етнічної групи.

Старіння організму Старіння - сукупність біологічних процесів, що відбуваються в органах і системах тіла у зв'язку з віком, що скорочують адаптаційні можливості організму і підвищують вірогідність смерті.

Функціональна система – це динамічна організація структур і процесів організму незалежно від їх анатомічної чи фізіологічної визначеності, яка утворюється для отримання необхідного кінцевого результату. П. К. Анохіним визначені наступні вузлові механізми функціональної системи, узгоджена робота яких і робить її результативною: аферентний синтез (мотивація, пам’ять, обставинна та пускова інформація), на підставі якого відбувається прийняття рішення; модель майбутніх результатів дії системи (акцептор дії); отримання корисного результату системи; зворотна аферентація, з параметрами отриманого результату; співставлення параметрів моделі (акцептор дії) з параметрами реально отриманих результатів, що доставляються за допомогою зворотних зв’язків.

Петро Кузьмич Анохін (14 (26) січня 1898 Царицин - 5 березня 1974, Москва) - радянський фізіолог, творець теорії функціональних систем, академік АМН СРСР (1945) і АН СРСР (1966), лауреат Ленінської премії (1972).

Організм людини як функціональна система Схема цілеспрямованого акту (за П.К. Анохіним, 1968)

Компенсаторно-пристосувальні процеси в організмі Компенсаторно-пристосувальні процеси - це морфологічні і функціональні зміни в організмі, спрямовані на заміну втрачених функцій. До компенсаторно-пристосувальних процесів відносяться: Гіпертрофія - збільшення розмірів органа або тканини завдяки збільшенню розміру кожної клітини. Гіперплазія - збільшення розмірів органа або тканини в результаті збільшення кількості клітин, з яких складається орган. Регенерація - відновлення (відшкодування) структурних елементів тканини замість мертвих. Організація - заміщення сполучною тканиною нежиттєздатних тканин та чужорідних тіл. Метаплазія - перехід одного виду тканини в інший в межах одного зародкового листка.

Гіпертрофія (від грец. hyper - надмірно, trophe - живлення) За патогенезом виділяють наступні форми гіпертрофії: робоча, або компенсаторна; вікарна, або замісна; гормональна, або нейрогуморальна.

Гіперплазія Розрізняють гіперплазію: реактивну (захисну); нейрогуморальну (гормональну); замісну компенсаторну при втраті крові.

Регенерація (від лат. regeneratio - відродження) Розрізняють три види регенерації: фізіологічну; репаративну; патологічну.

Організація Організація - це процес заміщення сполучною тканиною нежиттєздатних тканин та чужорідних тіл. Заміщення ділянки змертвіння, ексудату, тромботичних мас сполучною тканиною відбувається в тому випадку, якщо маси піддаються розсмоктуванню і водночас в них вростає молода сполучна тканина, яка перетворюється після цього в рубцьову.

Метаплазія (від грец. metaplasso - перетворю) - стійке зміна типового характеру тканини з перетворенням її в тканину іншого типу, але без зміни її видової приналежності. Спостерігається тільки в тканинах двох видів - епітеліальної і сполучної. Види метаплазії плоскоклітинна (луската, сквамозна); залозиста; реверсивна (оборотна).