Описание слайда:
Святи́й Тома́ (Фома, Хома, Томас) Акві́нський (лат. Thomas Aquinas, нім. Thomas von Aquin, італ. Tommaso d'Aquino, *1225, замок Рокказекка поблизу Аквіно, Сицилійське королівство — †7 березня 1274, Фоссанова, Італія) — один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної і філософської школи томізму, святий католицької церкви. Був ченцем домініканського ордену. Як видатний вчитель Християнської церкви, він також є головним представником філософії Високого Середньовіччя — філософської схоластики. Тома Аквінський залишив після себе низку фундаментальних праць, що сприяли виникненню неотомізму та неосхоластики і досі мають важливе теологічне та філософське значення.
Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підпорядкувати науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі).
Святи́й Тома́ (Фома, Хома, Томас) Акві́нський (лат. Thomas Aquinas, нім. Thomas von Aquin, італ. Tommaso d'Aquino, *1225, замок Рокказекка поблизу Аквіно, Сицилійське королівство — †7 березня 1274, Фоссанова, Італія) — один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної і філософської школи томізму, святий католицької церкви. Був ченцем домініканського ордену. Як видатний вчитель Християнської церкви, він також є головним представником філософії Високого Середньовіччя — філософської схоластики. Тома Аквінський залишив після себе низку фундаментальних праць, що сприяли виникненню неотомізму та неосхоластики і досі мають важливе теологічне та філософське значення.
Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підпорядкувати науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі).
