🗊Презентация Економічна розвідка як фактор у конкурентній боротьбі

ТЕМА 7. Економічне шпигунство Економічна розвідка як фактор у конкурентній боротьбі Організація та ефективність економічної розвідки Методи шпигунства Канали витоку інформації Дані про ділових партнерів та конкурентів Технічні засоби збору інформації

Структура розвідки

Економічна розвідка стосується: ресурсів, наявних у розпорядженні; процесів виробництва економічних благ, тобто технологій; процесів розподілу і обігу; процесів споживання; процесів моделювання виробництва і економічних явищ; дослідницьких процесів.

Напрями промислової розвідки: науково-технічна (розвідка в галузі фундаментальних наук і в дослідно-конструкторських роботах); технологічне шпигунство; розвідка ресурсів.

Комерційне шпигунство направлене на: дослідження витрат; менеджменту; маркетингу (особлива увага надається розробці конкурентом продукту, організації реклами, продажів, ринків і т.ін.); фінанси підприємства, регіону, галузі, країни.

Завдання економічної розвідки: Добування необхідної інформації про конкурента. Охорона власної інформації від розвідки конкурентів.

Принципи організації розвідувальної діяльності неупередженість у відборі, систематизації, обробці і передачі адресату здобутої інформації; системність інформації; конфіденційність (добування інформації у конкурента повинне залишатися для нього таємницею); не робити таємниці з того, що відомо всім і кожному і абсолютно очевидно для друга і ворога.

Цілі підрозділу (служби) економічної розвідки підприємства Вчасне забезпечення керівництва надійною та повного інформацією про зовнішнє середовище підприємства. Організація максимально ефективної інформаційної роботи, що виключатиме дублювання функцій різними підрозділами. Відпрацювання короткострокових та довгострокових прогнозів впливу зовнішнього середовища на господарську діяльність агро­промислового підприємства. Підсилення сприятливих та зниження несприятливих впливів зовнішнього середовища на господарську діяльність підприємства Пошук нових ідей, технологічних розробок, методів роботи тощо, які можуть бути впроваджені на підприємстві та дадуть можли­вість досягнути переваг в конкуренції.

Роботу підрозділу економічної розвідки підприємства доцільно розділити на дві складові: Стратегічна складова економічної розвідки займається збиранням та аналізом стратегічної інформації про глобальні процеси в економіці, політиці, технології тощо, які можуть вплинути на розвиток підприємства. Оперативно-тактична складова економічної розвідки займається збиранням та аналізом оперативно-тактичної інформації для прийняття керівництвом обґрунтованих рішень стосовно поточних проблем підприємства.

Замкнутий цикл підготовки матеріалів: планування та направлення на виконання — складання завдання розвідки, підготовка плану збирання інформації, віддавання наказу виконавцям завдання та контроль за ходом виконання; збирання — добування інформації та передача її спеціалістам для обробки; оброблення — початкове оброблення зібраної інформації, надання їй визначеної форми (переклад, переформатування комп’ютерних даних); оцінка — перетворення зібраної інформації в дані розвідки (узагальнення, аналіз та синтез, всебічна оцінка); висновки — створення прогнозів, вироблення практичних рекомендацій, моделювання ситуацій; розповсюдження — передача даних розвідки замовникам.

Про ефективність розвідки можна судити за трьома показниками: Своєчасність одержуваної інформації. Точність інформації. Адекватність наступним подіям.

Для розвідувальної діяльності можна назвати чотири види ефекту: прибуток; економія ресурсів; утримання ринкових позицій в кризових ситуаціях (мінімальні збитки); попередження матеріальної та моральної шкоди.

Спецслужби розвідувальної організації корпорації поділяються на дві групи: спецслужби країни базування; спецслужби в закордонних країнах.

Сунь-Цзи виокремив п’ять категорій розвідників: Місцеві розвідники (агенти з рядових працівників підприємства, організації конкурента, що мають доступ до інформації). Внутрішні розвідники (завербовані агенти, але з управлінського персоналу об’єкта розвідки). Розвідники, що повертаються (розкриті службою безпеки і перевербовані агенти супротивника (конкурента)).

4. “Розвідники смерті” (агенти, що не повертаються), доставляють помилкову інформацію супротивнику, і можуть загинути. В економічній розвідці не використовуються. 5. “Розвідники життя” чи “проникаючі агенти” у сучасному понятті. Вони проникають на об’єкт, добувають необхідну інформацію і повертаються з нею в штаб-квартиру. Цей вид агентів також використовується в економічному шпигунстві.

.Схема організації розвідки крупних підприємств

Відділ дослідження зовнішнього середовища організує економічну розвідку за такими основними напрямками: обробка легальної економічної інформації про конкурентів службовцями фірми; вербування “місцевих” і “внутрішніх” агентів у конкурентів; встановлення контактів з незалежними агентствами й агентами; організація лобі на місцевому рівні.

Менеджер малого підприємства інформацію може одержати : у консультантів спеціальних консалтингових фірм, що на основі огляду відкритої інформації можуть дати відповідний висновок про стан того чи іншого підрозділу ринкової інфраструктури; у працівників підрозділів ринкової інфраструктури, що можуть працювати консультантами в малому підприємстві на умовах сумісництва і за відповідні гонорари представляти необхідну інформацію; у незалежних розвідувальних агентств і агентів; нарешті, якщо мале підприємство має спонсором велику фірму, воно може одержувати деяку інформацію від її служби.

Легальні методи збирання інформації: використання експертів; використання офіційних представництв за кордоном.

Завдання офіційних представництв: Підтримання контактів між державними органами, приватною промисловістю, дослідницькими організаціями і науковими колами (рішення проблем збору й охорони інформації). Представлення членам цієї організації необхідної інформації про закордонних конкурентів. Представлення інформації про закордонних конкурентів не членам організації на комерційній основі. Відмова від збору інформації нелегальними методами.

Напівлегальні методи збору інформації: бесіди з фахівцями конкурента в неофіційній обстановці; помилкові переговори про купівлю продукції конкурента; помилкові конкурси; зманювання з роботи провідних спеціалістів конкурента; одержання інформації від спільних постачальників, споживачів, через фонди і благодійні організації, через органи контролю; використання жіночої краси; Використання наукових зв’язків.

Нелегальні методи збору інформації: Викрадання власності конкурента. Викрадання документів, що містять інформацію, яка цікавить заінтересовану сторону. Копіювання документів, що містять інформацію, яка цікавить за інтересовану сторону. Засилання проникаючих агентів на об’єкт конкурента. Впровадження агентів у структурах конкурента. Прослуховування розмов конкурента. Проникнення в комп’ютерну систему конкурента.

Процес вербування агента умовно можна підрозділити на ряд етапів: визначення необхідного об’єкта вербування; пошук майбутнього агента; процес вербування а) на добровільній основі; б) під тиском.

Правила вербування: Вербування президента корпорації і його заступників, їхніх радників, головних конструкторів і фахівців пов’язане з дуже високими витратами. Набагато дешевше обійдуться такі носії корпоративної інформації, що не мають високого службового статусу і райдужних перспектив. Контакт з об’єктом вербування варто встановлювати в невимушеній обстановці. К кожної людини в голові є блискучі ідеї, і кожна людина страждає в житті більше від того, що її ніхто не слухає. Закон полуниці.

Організація лабораторій “вівісекції” будується на таких принципах: Продукція конкурента аналізується за всіма параметрами; власна продукція аналізується за тими самими параметрами; порівнюється власна продукція і продукція конкурента, виявляються переваги тієї та іншої; виключаються особисті емоції; виключається патріотизм і відданість компанії в оцінці продукції конкурента; продукція конкурента на основі удосконалення пристосовується до власного виробництва; інформація про вади власної продукції секретна; існування лабораторій “вівісекції” не афішується.

Найчастіше об’єктами шпигунства стають: розробка нових виробів, ідеї; науково-дослідні роботи, нові технології; інформація про розробників; створення нових підприємств, злиття; ноу-хау; ресурси; умови контрактів; постачальники, клієнти; рекламні програми; інвестиції; плани; способи захисту інформації.

Особи — потенційні викрадачі секретів: конкуренти; клієнти; постачальники; рекламні агенти; працівники державних органів контролю; журналісти; професійні шпигуни; незадоволені працівники та особисті вороги керівників.

Основні канали витоку інформації працівники підприємства, міграція спеціалістів; публікації в засобах масової інформації, звіти п, доповіді і виступи співробітників підприємства на симпозіумах, семінарах тощо; спільна робота з іншими підприємствами, контрагентами ринкових відносин, а також контакти з потенційними замовниками та покупцями, постачальниками, інвесторами; торгові виставки, рекламні матеріали; комп’ютерна техніка та інші технічні засоби.

Оцінка шкоди від викрадення конфіденційної інформації Дрібні підприємства Нью-Йорка через злочинні посягання терплять збитки в розмірі 1 млрд доларів на рік. Шкода, що наноситься американ­ському бізнесу від викрадення торгових секретів, складає близько 4 млрд доларів на рік, незважаючи на те, що приватні компанії в США витрачають на забезпечення конфіденційності своєї інформації понад 12 млрд доларів на рік, а приватна поліція нараховує понад 1 млн чоловік, що вдвічі перевищує кількість державних поліцейських.

щорічна шкода від комп’ютерних злочинів у США скла­дає 100 млрд доларів, а в Західній Європі — 35 млрд доларів. У середньо­му шкода, нанесена кожним комп’ютерним злочином, становить 450 тис. доларів США. щорічна шкода від комп’ютерних злочинів у США скла­дає 100 млрд доларів, а в Західній Європі — 35 млрд доларів. У середньо­му шкода, нанесена кожним комп’ютерним злочином, становить 450 тис. доларів США. В Японії витрати на комерційну розвідку складають в середньо­му 1,5% обороту великих концернів, а витрати на захист комерційних се­кретів — близько 20% річного прибутку підприємств.

У Франції на економічне шпигунство витрачається понад 1 млрд. доларів США, а займаються ним більше 50 тис. чоловік. У Франції на економічне шпигунство витрачається понад 1 млрд. доларів США, а займаються ним більше 50 тис. чоловік. У Німеччині функціонує понад 3 тис. фірм, що займаються виготовленням засобів захисту підприємств від економічного шпигунства на суму приблизно 4 млрд доларів США на рік, а щорічне зростання цієї галузі промисловості складає 7-8%. У цій країні нараховується понад 280 тис. приватних детективів та охоронців (при штаті офіційної поліції — 250 тис. чоловік).

Способи використання технічних засобів для спостереження за об’єктом розвідки: Радіолокація. Фотографування. Прослуховування переговорів. Хімічний аналіз екологічного середовища об’єкта (ґрунту, повітря, води).

Використання технічних засобів дає цілий ряд переваг: розкритий “жучок” на відміну від розкритого агента менше скаже про того, хто його поставив; сьогодні використання технічних засобів може виявити­ся дешевшим з огляду на те, що карна і цивільна відповідальність за економічне шпигунство посилюється, а разом з нею зростає вартість інформації, отриманої агентами; використання технічних засобів дає можливість одержувати безперервний потік інформації, що є дуже цінним в розвідувальній роботі.

Акустичний контроль приміщення можливий за допомогою: мікрофона, з виводом сигналу по кабелю; диктофона; стетоскопа; радіомікрофона; телефонної лінії; лазерного зняття інформації із віконного скла.