🗊Презентация Кризи, кризові ситуації, можливості виходу з кризи

Тема: «Кризи,кризові ситуації,можливості виходу з кризи»

Криза – є одним із неминучих і необхідних моментів життя, однією з рушійних сил розвитку, у тому числі й розвитку особистості, групи, суспільства. Криза – різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність,занепад, загострення, переломний момент (політичних, економічних, соціальних, особистісних) протиріч. Криза – це своєрідна реакція особистості на ситуації, що вимагають від неї зміни способу буття – життєвого стилю, образу мислення, ставлення до себе, навколишнього світу й основних екзистенціальних проблем.

У кризові моменти життя змінюється за чотирма основними вимірами: - внутрішнє відчуття себе у світі; - почуття безпеки; - плин часу, його суб’єктивна характеристика ( у кризовій ситуації час або «зупиняється», або виникає гостра нестача часу); - фізичний стан (спад усіх функцій і зростання тривоги).

С. І. Ожегов визначає сітуацію як «положення, обстановку, сукупність обставин». У суспільних науках сітуація трактується як обстановка, сукупність умов і обставин, що детермінують той або інший характер протікання діяльності. Поняття ситуації може розглядатися як результат активної взаємодії особистості й середовища. У цьому випадку з являеться можливість виділяти об єктивні та суб’єктивні характеристики ситуації, і тоді вона визначається як система суб’єктивних і об’єктивних елементів, що об’єднуються в діяльності суб єкта.

Слово «ситуація» означає: 1). положення, розташування; 2). поставлений, покладений, такий, що лежить, знаходиться. Ці значення іманентно передбачають наявність суб’єкта, який займає певну позицію. Тим самим поняття «ситуація» істотно відрізняється від ототожнюваного з ним у деяких роботах поняття «середовище».

Середовище – складне фізичне, соціальне, екологічне тощо утворення, яке в широкому сенсі знаходиться поза суб’єктом.

Кризова ситуація – характеризує стан, породжений проблемою, що встала перед індивідом, від якої він не може піти і яку не може вирішити в короткий час і звичним способом (смерть близької людини,важке захворювання,зміна зовнішності, інше).

Характеристики кризових ситуацій: 1. Кризові ситуації розрізняються за: - масштабом змін життя людини; - швидкістю виникнення; - тривалістю існування; - гостротою емоційного переживання суб’єктом та за обсягом наслідків. 2. Ситуації, що призводять до певного кризового стану, традиційно поділяються на такі: - стресові події: травми, катастрофи, усі види насильства, втрати близьких, участь у локальних війнах; - специфічні види професійної діяльності, наприклад, рятувальники, військові хірурги; - суїцидальна поведінка незалежно від мотивації; - термінальний стан; - перехід на наступний віковий етап (вікові кризи); - перехід на новий етап індивідуації (екзистенціальні, трансформаційні кризи); - втрата близьких, розлучення, розтавання.

Т.М. Титаренко (2010) виділяє чотири типи ситуацій: - критична ситуація – рівень неможливості обставин (вимагає перегляду певних планів, відмови від звичних життєих стратегій); - кризова ситуація – рівень неможливості колишнього життєвого сценарію, реалізації «Я»; - екзистенціальна ситуація – рівень неможливості виправдання сенсу існування («екзистенціальний вакуум»); - термінальна ситуація – рівень неможливості життя (знання про власну приреченість).

Р. М. Загайнов (2001) визначає такі типи криз: - кризові ситуації основної діяльності (зокрема, спортивної: «поразка», «значуща перемога», «передстартова»; - кризові ситуації сімейно - побутової сфери (розлучення батьків, житлові проблеми); - кризові ситуації неосновної діяльності (навчальна діяльність, спілкування); - кризові ситуації здоров’я (травми, важкі захворювання); - кризові ситуації внутрішнього світу особистості (переоцінка цінностей, пов’язана з переживанням розчарування, зради).

Класифікація кризи 1. Криза у великих групах (соціумі, громадських системах). Це – політичні, ідеологічні, економічні, національні (расові, етнічні) кризи, які досліджують у рамках політології, конфліктології великих груп, соціології. 2. Криза в малих соціальних групах/системах (сімейні кризи, кризи в колективах). 3. Криза особистості.

Найпоширеніша з класифікацій: 1. вік особистості – перехід із однієї вікової категорії в іншу супроводжується кризою. У зв’язку з цим виділяють кризи: виходу з дитячого, підліткового та юнацького віку, кризу середини життя та старіння. 2. динаміка міжособисних стосунків (любовних, дружніх, подружніх, дитячо – батьківських). 3. третя класифікація грунтується на варіантах екстрімальних ситуацій і лих, у процесі яких особистість втрачає близьких їй людей, майно, місце проживання. 4. в основі четвертої класифікації лежить духовна криза. У термінології К.Гроф і С.Гроф вона може бути наповнена різними переживаннями, які розділяють на три основних категорії: - біографічна категорія – переживання травматичних подій, тісно по вязаних з історією життя індивіда; - перенатальна – переживання, звернені до теми вмирання та вторинного народження; - трансперсональна – переживання, що виходять за межі життевого дасвіду звичайної людини, оскільки в них беруть участь образи й мотиви, джерела яких знаходяться поза особистою історією індивіда.

Стадії криз: а) розвиток кризової проблематики; б) пік проблеми; в) криза Розвиток кризової проблематики. Два варіанти такого розвитку. 1. накопичення невирішених, другорядних проблем досягає кризової точки, а незначна остання проблема зазвичай є тією краплею, яка переповнює чашу терпіння; 2. людина чекає важливої, центральної події, якої неможливо уникнути (важка хвороба з передбачуваннім смертельним результатом, період, коли діти залишають рідну домівку, вихід на пенсію). Пік проблеми. Страх перед важкістю проблеми може бути настільки сильнім, що, коли вона досягає свого піку, у людини не залишанться психологічних ресурсів. Криза (після події) – характерне відчуття нестерпності того, щол відбуваеться, людина напружує всі свої сили, щоб якимсь чином змінити ситуацію, вирішити проблему всіма можливими способами.

Почуття людини під час кризи: Тривога – головна складова й універсальний супровод кризи, почуття, найбільш поширене й загальне для всіх людей. Тривога допомогає в мобілізації проти загрози. Проти сильна тривога викликає розгубленість, спотворені негативні судження, сумнівні рішення й пргнічення, дезорганізує діяльність, призводить до неправильного сприйняття подій, оборонної поведінки. Безпорадність – важко формулювати думку й обговорювати ділові проблеми. Імпульсивні дії під час кризи нерідко створюють проблеми, з якими особистість зіткнеться в майбутньому. Сором – людина в цьому стані почувае себе некомпетентною, нездатною впоратися з ситуацією, залежною від інших. Смуток – почуття, яке переживаеться як результат утрати. Це частина загальної реакції горя. Гнів - часто зумовлює розвиток подій від поганого до гіршого, людина переживає протиріччя. Гнів спрямовується на себе, на іншу людину, або на ситуацію.

Адаптаційні можливості особистості й саморегуляція в період кризи. Адаптивність – це здатність людини здійснювати адаптаційні перебудови й пристосуватися до змінних умов і характеру діяльності. Ц витривалість, висока працездатність, стійкість до хвороб та інших чинників зовнішнього середовища. Адаптивність особистості – може розглядатися як уміння пристосуватися до мінливих умов життя, корегувати себе як особистість, якщо в цьому є необхідність. Успіх адаптації залежить від об єктивних і суб єктивних умов – функціонального стану, соціального досвіду, життєвої установки.

Саморегуляція – це системний процес, що забезпечує адекватну умовам мінливість пластичність життєдіяльності людини. Психічна саморегуляція – це управління своїм псіхоемоційним станом, яке досягаеться шляхом впливу людини на саму себе за допомогою слів, мисленнєвих образів, управління м’язовим тонусом і диханням.

Основні способи саморегуляції: 1. способи , пов’язані з управлінням диханням; 2. способи, пов’язані з управлінням тонусом м язів, рухом. 3. способи, пов’язані з управлінням зоровими або мисленнєвими образами; 4. способи, пов’язані із словесною дією.

У результаті саморегуляції можуть виникати три основних ефекти: - ефект заспокоєння (усунення емоційної напруженості); - ефект відновлення (послаблення проявів утоми); - ефект активізації (підвищення психофізіологічної реактивності).

Три основні напрями виходу з кризи, які людина використовує: 1.Особистість не має наміру миритися з ситуацію, що склалося: Руйнування – незадоволення, яке підштовхує людину уникати кризової ситуації через руйнування умов, що склалися. Людина покладеється на те, що, помінявши життєві обставини, вона тим самим вийде з кризи і перед нею відкриються нові можливості, які надалі дадуть їй бажане задоволення. Завершення – розуміння кризової ситуації як вказівки на те, що звична й стала життєва обстановка вичерпала себе, відбувається закінчення одного з життєвих етапів, і не слід заціклюватися на досягнутому, а необхідно підвести підсумки, щось довести або доробити до кінця, перш ніж перейти на початок нового етапу. 2. Особистість розглядає кризову ситуацію та має бажання зберегти наявні життєві обставини: Збереження – людина робить для себе певні висновки, які допомагають їй прийняти цю життєву ситуацію та знайти прийнятні варіанти виходу з кризи для підтримки й подальшого розвитку. Утримання – страх втрати та змін примушує людину за всяку ціну зберегти ті життєві умови, до яких вона звикла. 3. Особистість підлаштовується під обставини, що склалися: Зміна – людина, приймає обставини, щоб оцінити кризову ситуацію та знайти оптимальне рішення для иходу з неї. Вона діє як стратег, який вичікує та планує, щоб використати обставини. Пристосування – людина пливе за течією, покладаючисьна прийняті рішення приймати відповідальність за наслідки.