🗊Презентация Політична система суспільства та держава. (Лекция 4)

Лекція. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВА 1. Поняття політичної системи суспільства. 2. Держава як головний інститут політичної системи. 3. Центральні органи державної влади. 4. Нормативно-правова система. 5. Форми державного правління та устрою. 6. Державна політика та державне управління. 7. Регіональна політика та місцеве самоврядування. Політика в сфері будівництва та архітектури.

Політична система суспільства Політична система суспільства – інтегрована сукупність політичних інституцій, за допомогою якої здійснюється функціонування політичної влади в суспільстві відповідно до його політичної культури.

Функції ПС за Г. Алмондом

Типологія політичних систем за Г. Алмондом

Типологія за критерієм політичного режиму

Демократія

ДЕРЖАВА – форма організації та управління суспільством, що базується на публічній владі, здійснюється від імені народу, включає владні установи. М. Вебер: «Жоден чиновник не є власником коштів, які витрачає, або споруд, запасів, інструментів, військової техніки, якими розпоряджається». Теорії походження держави

Типологія держав - За формами державного правління та устрою – див. нижче - За політичним режимом – демократичні, авторитарні, тоталітарні - За національним складом – національні та багатонаціональні - Колонії (держави, залежні від інших держав) та метрополії (держави, що мають у своєму складі інші держави) - Держава загального добробуту - західні держави, яким властиві високий добробут населення, більш рівномірний розподіл суспільного багатства, управління на засадах соціального партнерства - Правова держава

Новітні тенденції у розвитку державності 1. Держава стає партнером інших інститутів. О. Батанов: ідея сервісної держави, що задовольняє потреби суспільства на принципі послуг. Ф. Боббітт: для держави майбутнього споживчий попит буде важливіше за переваги виборців. 2. Держава стає полем взаємодії соціальних груп і все частіше уособлює корпоративні інтереси, а не єдину волю. 3. Вийшло з вжитку поняття держави загального добробуту. Збільшується соціальне розшарування. Держава неспроможна виконувати соціальні зобов’язання. 4. Державний суверенітет перестає бути неподільним. Держави відчувають вплив інших структур в країні та на міжнародній арені. У. Бек: держава має тим більше суверенітету, чим менше вона незалежна. 5. Територія як ознака держави відходить від географічної детермінації. Держави оперують поняттям зони життєвих інтересів, куди відносять, зокрема, території інших держав. Нові виклики пов’язані з електронними технологіями. Електронний простір важко обмежити національними кордонами. 6. Держава втрачає монополію на примус. По-перше, вона віддає певні охоронні функції (приватні в'язниці, служби охорони), по-друге, примус не обмежується фізичним насиллям. Це й інформаційний примус. Часто суспільні структури тиснуть на громадян більше, ніж державні органи.

Парламент

Центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ)

Нормативно-правова система Структура законодавства України за рівнями: - Міжнародні угоди, пакти тощо, до яких приєдналась Україна - Конституція України (від 28 червня 1996 р. в редакції від 8 грудня 2004 р.) - Закони (ухвалює ВРУ; набувають чинності після офіційної публікації) - Підзаконні акти – укази та розпорядження Президента, постанови та розпорядження КМУ, накази, постанови, розпорядження та рішення ЦОВВ, розпорядження місцевих державних адміністрацій - Рішення органів місцевого самоврядування Структура законодавства за галузями – цивільне, конституційне, господарське, трудове, кримінальне, сімейне та ін. Структура законодавства України за способом регулювання: - загальне - спеціальне – регулює окремі сфери. Законодавство в сфері будівництва та архітектури, крім Конституції та інших загальних законів, включає закони «Про основи містобудування» (1992), «Про регулювання містобудівної діяльності» (2011), «Про будівельні норми», «Про архітектурну діяльність» тощо. Держстандарти в галузі будівництва ухвалюються наказами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства та іншими органами влади.

- Конституційна юрисдикція – Конституційний Суд України - Конституційна юрисдикція – Конституційний Суд України Громадяни звертаються до КСУ через Уповноваженного ВРУ з питань прав людини. - загальна юрисдикція – вертикаль судів загальної юрисдикції - Європейський суд з прав людини; - третейські (недержавні) суди

Інші права та свободи, які визнані законодавством України на повагу до гідності на свободу та особисту недоторканість на недоторканість житла на таємницю листування, телефонних розмов на невтручання у сімейне та особисте життя на свободу пересування на вільний вибір місця проживання на свободу віросповідання на володіння, користування і розпорядження власністю на результати праці на навчання рідною мовою на безпечне для життя і здоров’я довкілля, якість харчових продуктів на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування на відпочинок на страйк для захисту економічних і соціальних інтересів на соціальний захист на працю, безпечні і здорові умови праці на зарплату, не нижчу визначеної законом на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом на освіту на відшкодування шкоди від незаконних рішеннь, дій чи бездіяльності влади на правову допомогу тощо.

Найважливіші міжнародні акти, ратифіковані Україною Загальна декларація прав людини ООН 1948 р. Міжнародний пакт про права людини 1966 р. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. Європейська хартія регіональних мов та мов меншин За рішенням ООН 10 грудня є міжнародним Днем прав людини

Єлісейський палац

Парламентська республіка

Президентсько-парламентська республіка

Форма державного устрою спосіб територіальної організації держави

Державна політика та державне управління Державна політика – діяльність органів державної влади, усіх суб’єктів, наділених владними повноваженнями, з визначення цілей та пріоритетів розвитку суспільства, керівництва та управління суб’єктами соціальних дій щодо досягнення цих цілей. Суб’єкти державної політики: держава; окремі органи державної влади; політичні еліти; політичні партії; окремі державні та політичні діячі. Державне управління – сукупність адміністративного управління та проектування розвитку суспільства, його сфер. Адміністративне управління – діяльність органів державної влади, установ та організацій, державних службовців з управління ресурсами, спрямована на реалізацію проектів суспільного розвитку. Бюрократія – система адміністративного управління, якій властиві ієрархічність, розподіл обов’язків, система правил,безособистісність, система призначень, професіоналізм, політична нейтральність. Корупція – використання особою службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей для одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, а також обіцянка чи надання неправомірної вигоди посадовій особі з метою схилити її до протиправного використання службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Основні напрями державної політики

Регіональна політика – діяльність держави щодо управління просторовим розвитком країни.

Деконцентрація управління – розподіл повноважень між органами державної влади по вертикалі