🗊Презентация Євген Гребінка « Човен»

Євген Гребінка « Човен»

Пробути з собою, одним. Прощай, мій покою, пускаюсь у море! І, може, недоля і лютеє горе . Пограються з човном моїм. Пробути з собою, одним. Прощай, мій покою, пускаюсь у море! І, може, недоля і лютеє горе . Пограються з човном моїм.

Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять, І хвиля гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать. Як темная нічка, насупились хмари, В тих хмарах, мов голос небесної кари, За громом громи гуркотять. І грає, і піниться синєє море. Хтось човен на море пустив, Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, Заграло, запінилось синєє море, І буйнії вітри по морю шумлять, І хвиля гуляє, мов чорнії гори Одна за другою біжать. Як темная нічка, насупились хмари, В тих хмарах, мов голос небесної кари, За громом громи гуркотять. І грає, і піниться синєє море. Хтось човен на море пустив, Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,

Художні засоби

Маніфестом молодого Євгена Гребінки є вірш "Човен", написаний 1833 року. Цей твір має автобіографічний характер: роздуми автора, який із рідного хутора вирушає до далекого і невідомого Петербурга. У творі подається образ човна, який "качався, бідний, один без весельця" на хвилях синього моря, а потім був розбитий буйними вітрами. Вирушаючи до Петербурга, Євген Гребінка порівнював себе з цим човном: Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Да як заховаться? Не можна ж на вік цілий Пробути з собою одним Маніфестом молодого Євгена Гребінки є вірш "Човен", написаний 1833 року. Цей твір має автобіографічний характер: роздуми автора, який із рідного хутора вирушає до далекого і невідомого Петербурга. У творі подається образ човна, який "качався, бідний, один без весельця" на хвилях синього моря, а потім був розбитий буйними вітрами. Вирушаючи до Петербурга, Євген Гребінка порівнював себе з цим човном: Як човнові море, для мене світ білий Ізмалку здавався страшним; Да як заховаться? Не можна ж на вік цілий Пробути з собою одним

Порівняйте вірш “Човен” з поезією М.Ю.Лєрмонтова “Парус” Белеет парус одинокой В тумане моря голубом.  Что ищет он в стране далекой? Что кинул он в краю родном?  Играют волны, ветер свищет, И мачта гнется и скрипит; Увы! - он счастия не ищет И не от счастия бежит!  Под ним струя светлей лазури, Над ним луч солнца золотой:  А он, мятежный, просит бури, Как будто в бурях есть покой!