🗊 Література Великої Британії у ХІХ столітті

Література Великої Британії у ХІХ столітті

XIX ст. — час бурхливого розвитку всіх сфер художньої культури, при цьому їх співвідношення і роль зазнали істотних змін. Період цей був дуже яскравий і водночас важливий. Література Великої Британії ХІХ століття займає провідне місце у світовій літературі. Проза англійської літератури того часу представлена іменами Джорджа Байрона, Оскара Уайльда, Чарльза Диккенса, Вальтера Скотта, Вільяма Теккерея, Бернарда Шоу та інших видатних письменників та драматургів.

Представники літератури Великої Британії та їх твори

Джордж Байрон (1788-1824) Джордж Гордон Байрон — англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в Європі 19 століття. Учасник Грецької революції. Джордж народився в Лондоні в старовинній, але у збіднілій дворянській сім'ї. Після смерті діда Байрон став лордом, і у спадок йому перейшла родова садиба — Ньюстедське абатство, де він і поселився. В 1801 році Байрон поступив в Хэрроу, школу для дітей з заможніх и знатних сімей.

В 1809 році разом з другом по Триніті Коледжу Джоном Кемом Хобхаузом Байрон відправився у довготривалу подорож у Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію і Константинополь. Ця подорож змінила його життя. Поет закохався в природу Середземномор’я, людей, які населяють його, і їх образ життя. Літературну славу й світове визнання принесли Байрону перші дві пісні «Паломництва Чайльда Гарольда» (1812), написані під враженням цієї подорожі.

У 3-й і 4-й піснях «Чайльда Гарольда» (1817—1818) поет заявляє про свою відданість поглядам французьких просвітників, висловлює віру в справу революції. Байрон також відомий романтичною поемою «Мазепа», віршем «Пітьма», філософською драмою «Манфред» та іншими творами. В дусі "разбойничої романтики" написані твори "Гяура", "Корсара" и "Лари". У липні 1823 року Байрон попрямував на острів Іонія в Кефалонії. Однак ще до настання греків на турків у Байрона почався напад лихоманки. Поета не стало 19 квітня 1824 р. Байрон був легендою свого часу і залишається таким в наш час.

Оскар Уайльд (1854-1900) Оскар Уайльд - англійський поет, драматург, письменник, есеїст ірландець за походженням. Народився у сім'ї лікаря Вільяма Уайльда і письменниці Джейн Франциско Елджі. Отримав класичну освіту: естетичні погляди формувались у Триніті Коледжі (Дублін) та оксфордському коледжі св. Магдалени, — проте ішов власним шляхом, керуючись власною тезою: «Те, що дійсно треба знати, не розтлумачить ніхто».

«Треба знаходити серйозне в любих дрібницях і дрібниці у всьому серйозному» Так було сказано Оскаром Уайльдом про свої п’єси. Він багато не говорив про них. Але коли казав якусь фразу, то вона вражала своїх слухачів спонтанністю і афористичністю. Спочатку критики не звертали увагу на його висловлювання. Але проходив певний час і люди замислювалися над ними. І аж тоді розуміли всю глибину, всю суть цих прости слів. Найулюбленішим прийомом Уайльда є парадокс. Парадокси здебільшого становлять не пусту гру слів, а свідоме викриття банальних, але загальновизнаних моральних догм суспільства - він добре знав їхню ціну, добре розбирав їх умовність і відносність.

Першим досягненням Уайльда - письменника стала книга “Щасливий принц та інші казки”(1888), після якої з явилася друга збірка казок “Гранатовий будиночок”(1891). До першої збірки увійшли казки «Щасливий Принц», «Соловей і троянда», «Велетень-Егоїст», «Відданий Друг», «Чудова Ракета», «Зоряний Хлопчик». У казках Уайльд поетизує народні уявлення про людину і доброту. Письменник засуджує егоїзм. Попри навмисну декоративність деяких описів або екзотичних деталей, лексика вражає простотою, а синтаксичність будови прозорістю. Єдиний роман Уайльда «Портрет Доріана Грея» — тепер найбільш уславлений його твір, після публікації приніс доволі неслави: скандал, процес, суд і дворічне ув'язнення за моральні збочення.

Тільки 1892-1895 роки стали для Уайльда роками бурхливого тріумфу. Успіх і визнання принесли автору його п'єси «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Ідеальний чоловік» (1895). І все ж кращою вважається п'єса «Як важливо бути Серйозним» (англ. The Importance of Being Earnest, 1895). Найцікавіше, що головного героя звати Ернест, ім’я якого збігається з англійським словом «Ernest», що перекладається як «Серйозний». Чудова кар’єра була перебита засудженням Уайльда на 2 роки за безморальність (1895-1897). Душевний переворот і криза дістали відображення у поемі “Балади Редінської тюрми”(1898). Після відбуття ув’язнення у Редінській тюрмі, хворий і зламаний морально та духовно. Уайльд змушений був покинути Англію і під придбаним ім’ям поселитися у Парижі. 30 листопада 1900 року у паризькому готелі свого давнього друга Оскар Уайльд помер.

Чарльз Диккенс (1812—1870) Чарльз Джон Хаффем Диккенс— англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор. Чарльз Діккенс народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині.

Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися.

Перше оповідання Діккенса «Обід в Тополиній алеї» вийшло в лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. У 1836 Діккенс згодився на пропозицію стати редактором журналу «Бентліз Місселлені», яку він обіймав три роки, доки не розсварився із власником. Тим часом письменницькі успіхи продовжувалися. Діккенс написав «Пригоди Олівера Твіста» (1837-1839), «Ніколас Ніклбі» (1838-1839), «Крамницю старожитностей» та «Барнабі Радж», як частину «Годинника містера Гамфрі» (1840-1841). Усі ці твори спочатку виходили місячними випусками, а потім окремими книгами.

2 квітня 1836 Діккенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, донькою редактора «Івнінг Кронікл». У них народилося десять дітей: Чарлз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора та Едвард. 8 червня 1870, Діккенс переніс інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня письменник помер, не приходячи до тями. Незважаючи на його власне бажання бути похованим у Рочестерському соборі, Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства.

Вальтер Скотт (1771-1832) Вальтер Скотт — англійський та шотландський поет, письменник, біограф і романіст. Найбільше працював у жанрі історичного роману. У своїх творах зумів створити надзвичайно реалістичні образи історичної дійсності. Народився в Единбурзі в сім'ї адвоката Вальтера Скотта, його мати, Ганна Резерфорд, була дочкою професора медицини Единбурзького університету.

Романи Скотта поділяються на дві основні групи. Перша присвячена недалекому минулому Шотландії, періоду громадянської війни: від пуританської революції XVI ст. до розгрому гірських кланів в середині XVIII, — а частково і пізнішому часу «Веверлі», «Гай Маннерінг» (1815), «Едінбурзька в'язниця» (1818), «Шотландські пуритани» (1816), «Ламермурська наречена» (1819), «Роб Рой» (1817), «Монастир» (1820), «Абат» (1820), «Води св. Ронана» (1823), «Антиквар» (1816) тощо.

Друга основна група романів Скотта присвячена минулому Англії і континентальних країн, переважно середнім вікам і XVI ст («Айвенго» (1819), «Квентін Дорвард» (1823), «Кенілворт», (1821), «Ганна Геєрштейнська» (1829) тощо). Саме тут Скотт особливо розгортає своє виняткове чуття минулих епох, що змусило Огюста Террі назвати його «найвидатнішим майстром історичної дивінації усіх часів».

Вільям Теккерей (1811—1863) Вільям Мейкпіс Теккерей— англійський письменник-сатирик. Був сином офіцера колоніальних військ Британської імперії і належав до привілейованих верств англійського суспільства. Після закінчення Чартерхауса він поступив у Кембриджський університет, але ступеню не отримав, тому що кар'єра держслужбовця не приваблювала його. Він хотів займатися тільки мистецтвом, тому вирушив у Францію.

Після подорожі до Франції, Теккерей повертається до Лондона і починає займатися журналістикою, яка і стане основною справою його життя. Він обрав собі досить суворе естетичне кредо — «Правда не завжди є приємною, але кращого за правду немає нічого». Твори Теккерея менш всього схожі на казку. Це насмішлива, аналітична і сувора проза. Багато років Теккерей працював у сатиричному журналі «Панч» (Punch). Популярність йому принесли пародії. Особливо діставалося від Теккерея авторам комерційних або «салонних романів». Вельми популярними були тоді так звані «романи срібної ложки» (про життя аристократів) і романи «ньюгетської школи» (Ньюгет — знаменита лондонська тюрма, якої зараз не існує), в яких злочинний світ подавався нерідко у привабливому, лицарськи-благородному вигляді.

Його найвідоміші твори: •Записки Жовтоплюша (1837) • У благородній родині • Кетрін (1839) • Історія Семюеля Тітмарша і знаменитого діаманту Хоггарта • Книга снобів, яку було написано одним із них (1848) • Ярмарок суєти (1848) • Історія Пенденніса (1850) • Історія Генрі Есмонда (1852) • Ньюкоми (1855) • Вірджинці, але повість із життя минулого століття (1859).

Бернард Шоу (1856-1950) Джордж Бернард Шоу — англійський драматург і публіцист ірландського походження, родом з Дубліна, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1925, помер в Ейот-Сент-Лоренс, Англія.

У 80-ті роки Бернард Шоу працює літературним рецензентом, театральним оглядачем і музичним критиком у кількох газетах і журналах. Блискучі й оригінальні за викладом думок і парадоксальні за формою статті, підписані буквами G.B.S., привертають увагу публіки. У 1891 році побачила світ книга Шоу «Квінтесенція ібсенізму». У 1885 році Шоу створює свою першу п'єсу «Дома удівця». Потім з'явилися «Волокита» (1893) і «Професія місіс Воррен» (1893—1894),— всі вони ввійшли до циклу «Неприємних п'єс». У передмові до збірки «Неприємних п'єс» Шоу писав, що глядач «стикається в них із жахливими і потворними виявами суспільного устрою Англії».

У творче змагання з англійським драматургом і майстром парадоксу Бернардом Шоу вступав і Оскар Уайльд. Шоу визнавав молодого драматурга за гідного суперника і так визначив різницю між їхніми творами: «Так, це по-справжньому смішно, але якщо комедія мене тільки забавляє, нездатна зворушити, я вважаю, що даремно поїхав на виставу».

І це далеко не всі письменники і драматурги, що прославляють літературу Великої Британії ХІХ століття. На англійській землі народилися і Джеймс Джойс, і Артур Конан Дойль, і Томас Майн Рід, і Льюїс Керролл, і Роберт Льюїс Стівенсон та інші. У кожного є своя особливість, кожен не схожий на інших. Саме тому, кожен читач може вибрати той твір, який йому до душі.