🗊Презентация Мережа SDH. Технологія SDH

Мережа SDH

Технологія SDH – це стандарт для транспорту вання трафіку, який визначає рівні швидкості проходження сигналу синхронного транспортного модуля (Synchronous Transport Module – STM) та фізичний (оптичний) рівень, що потрібний для сумісності обладнання від різних виробників.

Основна швидкість передачі – 155,250 Мбит/с (STM-1). Інші, більш високі швидкості визначаються як швидкості, кратні STM-1: STM-4 – 622 Mбит/с, STM-16 – 2488,32 Mбит/с, STM-64 – 9953,28 Mбит/с.

Технологія SDH передбачає використання метода тимчасового мультиплексування (TDM – Time-Division Multiplexing) та крос-комутації тимчасових інтервалів. При цьому кінцеве обладнання SDH оперує потоками E1 (2,048 Mбит/с), до яких підключається клієнтське обладнання (для доступу до потоків Nx64К використовуються вбудовані крос-конектори). Основними пристроями мережі є мультиплексори SDH. Важливою особливістю мереж SDH є необхідність синхронізації тимчасових інтервалів трафіку між усіма елементами мережі. Звичайно мультиплексор може синхронізуватися з будь-яким зовнішнім сигналом, з опорним тактовим сигналом або з власним внутрішнім генератором, що синхронізує імпульси. Синхронізація на основі опорного тактового сигналу може розповсюджуватися по ланцюгу, в якому знаходиться не більш ніж 20 мережних елементів (G.803). Вибір джерела синхронізації може здійснюватися автоматично під керуванням програми або задається оператором. Функціонально мультиплексори SDH мають два набора інтерфейсів: користувальні та агрегатні. Користувальний набір відповідає за підключення користувачів, а агрегатний – за створення лінійних міжвузлових з‘єднань.

Дані інтерфейси дозволяють створювати наступні базові топології: «кільце», «ланцюг», «точка–точка».

Метод мультиплексування

Основні переваги технології SDH є: проста технологія мультиплексування/демультиплексування ; доступ до низькошвидкісних сигналів без необхідності мультиплексування/демультиплексування всього високошвидкісного каналу, що дозволяє легко здійснювати підключення клієнтського обладнання та здійснювати крос-комутацію потоків; наявність механізмів резервування на випадок відмов каналів зв‘язку або обладнання; можливість створення «прозорих» каналів зв‘язку, які необхідні для вирішення певних завдань (наприклад, передачі голосового трафіку між виносами АТС або передачі телеметрії); можливості нарощування рішення; сумісність обладнання від різних виробників; відносно низька вартість обладнання; швидкість настроювання та конфігурування пристроїв.

До недоліків технології SDH можна віднести: неефективне використання пропускної здатності каналів зв‘язку (необхідність резервування смуги на випадок відмов, нездатність динамічно виділити смугу пропускання під різні додатки, відсутність механізмів пріоритезації трафіку); обмежені можливості масштабування мережі.