🗊 «Срібна доба» російської поезії

«Срібна доба» російської поезії

Символізм зосереджений переважно на художньому вираженні за допомогою символу сутностей, що осягаються інтуїтивно, та ідей, смутних, витончених почуттів та примар. Символізм зосереджений переважно на художньому вираженні за допомогою символу сутностей, що осягаються інтуїтивно, та ідей, смутних, витончених почуттів та примар. Філософсько-естетичні принципи символізму походять від творів А. Шопенгауера, Е. Гартмана, Ф. Ніцше, Р. Вагнера. Прагнучи проникнути в таємниці буття і свідомості, побачити крізь видиму реальність позачасову ідеальну суть світу («від реального до найреальнішого») та його «нетлінну», або трансцендентну Красу, символісти виразили неприйняття буржуазності і позитивізму, тугу за духовною свободою, трагічне передчуття світових соціально-історичних зсувів. У Росії символізм нерідко мислився як «життєтворчість» — сакральне дійство, що виходить за межі мистецтва. 

Російський символізм був явищем внутрішньо неоднорідним. На початку 1900-х років у ньому визначилися три основні течії. Російський символізм був явищем внутрішньо неоднорідним. На початку 1900-х років у ньому визначилися три основні течії.

Представлена групою письменників - М. Мінський, Д. Мережковський, З.Гіппус та інші, які пов'язували мистецтво з ідеями “богошукання”. У 1900 році вони заснували у Петербурзі Релігійно-філософське товариство, що прагнуло зблизити церкву з інтелігенцією. Їх називали “петербурзькими символістами”. Представлена групою письменників - М. Мінський, Д. Мережковський, З.Гіппус та інші, які пов'язували мистецтво з ідеями “богошукання”. У 1900 році вони заснували у Петербурзі Релігійно-філософське товариство, що прагнуло зблизити церкву з інтелігенцією. Їх називали “петербурзькими символістами”.

Утворилася у другій половині 1890-х років. Її очолили В. Брюсов і К. Бальмонт. Цим письменникам притаманне імпресіоністичне сприйняття життя ій прагнення до художнього оновлення російської поезії. Їх називали “московськими символістами”. Утворилася у другій половині 1890-х років. Її очолили В. Брюсов і К. Бальмонт. Цим письменникам притаманне імпресіоністичне сприйняття життя ій прагнення до художнього оновлення російської поезії. Їх називали “московськими символістами”.

Це молоді символісти, що прийшли на зміну попереднім течіям – старим символістам. Нова генерація поетів були прихильниками філософсько-релігійного розуміння світу в дусі пізньої філософії В. Соловйова. Представники: Це молоді символісти, що прийшли на зміну попереднім течіям – старим символістам. Нова генерація поетів були прихильниками філософсько-релігійного розуміння світу в дусі пізньої філософії В. Соловйова. Представники:

Філосовія Володимира Соловйова Основною ідеєю його релігійної філософії була ідея: Софія - Душа Світу. Мається на увазі містична космічна сутність, що поєднує Бога з земним світом; Софія уособлює собою вічну жіночність у Бозі і, одночасно, замисел Бога про світ.  Теософія — дослівно Божа мудрість. Вона є синтезом наукових відкриттів і одкровень християнської релігії в межах цільного знання. Віра не суперечить розумові, а доповнює його. Соловйов визнає ідею еволюції, але вважає її спробою подолання гріхопадіння через прорив до Бога.  Теургія — дослівно боготворчість. Соловйов рішуче виступав проти моральної нейтральності науки.  Теократія — дослівно влада Бога. В основу теократичної держави мають бути покладені духовні принципи, і вона повинна мати не національний, а вселенський характер. 

Акмеїзм Акмеїзм (від грец. акте - найвищий ступінь чогось, вершина, розквіт) - модерністська течія в російській поезії 10-20-х років XX ст. З 1910 року символізм переживає кризу, тому у 1911 р. М. Гумільов та С. Городецький проголосили появу акмеїзму. Акмеїзм не мав аналогів у світовій літературі. Для акмеїзму було характерним: проголошення матеріальності і предметності образів; заклик до точності слова; повернення від трансцендентних шукань до реальності; протистояння як примітивному утилітаризму, так і “місячному” холоду “чистого мистецтва”; розуміння поезії як ремесла, яке може осягнути кожний, хто володіє словом; утвердження ясності і простоти поетичної мови.

Представники акмеїзму

Футуризм У боротьбу за лідерство в російській поезії вступають різноманітні групи авангардистського спрямування, які називали себе футуристами - літераторами майбутнього. Підґрунттям появи футуризму стало стихійне відчуття “неминучості краху старизни” (В.Маяковський) та прагнення усвідомити через мистецтво народження “нового людства”.

Історія футуризму Його творцем вважають італійського письменника  Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував у французькій газеті«Ле Фіґаро» «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі. Для італійських футуристів характерна : естетична агресія; епатаж; свідоме дратування консервативних смаків; культ сили, пропагування війни як “гігієни світу”.

Спрямування футуризму Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: Місто Машина Маса

Для футуризму характерні: Для футуризму характерні:

В Російській імперії футуризм (з центрами в Москві, Петербурзі, Києві) виник незалежно від італійського і мав відмінності, зокрема він не пропагував ідею війну, як засіб для очищення світу. В Російській імперії футуризм (з центрами в Москві, Петербурзі, Києві) виник незалежно від італійського і мав відмінності, зокрема він не пропагував ідею війну, як засіб для очищення світу.

Представники:

“Новоселянські” поети Цікавим мистецьким явищем була творчість “новоселянських” поетів: із Заонежжя - М.Клюєва, із Тверської області - С. Кличкова, із рязанської Мещери - С.Єсеніна, із Нижнього Поврлжя- О. Ширяєвця і П. Орєшина.

Залугою “новоселянських”поетів є збагаченя поезії пісенно-фольклорним колоритом, діалектизмами, словянською міфологією.

Одночасно з авангардистами та “новоселянськими поетами поза літературними урупованнями творили І.Бунін, В. Ходасевич, М. Цвєтаєва, поезії яких органічно поєднли класичну чіткість і прозорість мови з пошуками нових шляхів розвитку літератури. Одночасно з авангардистами та “новоселянськими поетами поза літературними урупованнями творили І.Бунін, В. Ходасевич, М. Цвєтаєва, поезії яких органічно поєднли класичну чіткість і прозорість мови з пошуками нових шляхів розвитку літератури.

Презентацію підготувала учениця 11-Б класу гімназії “Академія” м. Києва Новіцька Аліна