🗊 Єсенін Сергій Олександрович 1895-1925

Єсенін Сергій Олександрович 1895-1925

Біографія Сергій Єсенін народився у селі Костянтинові Рязанської області 3 жовтня 1895 року у селянській родині. Дитинство Сергія пройшло в діда та баби (по матері). Їх виховання було переважно релігійним, що у значній мірі відбилося на ранній творчості поета. В школі написав чимало віршів, які надсилав у московські та петроградські журнали. У 1914 році в дитячому журналі «Мірок» вперше були опубліковані вірші Єсеніна. Потім і сам приїхав до Москви, де відвідував заняття літературно-музичного гуртка ім. Івана Сурикова, який об'єднував поетів — вихідців з народу. Згодом Сергій Єсенін переїжджає до Петрограда, де особисто знайомиться з О.Блоком.

Біографія Важливою стороною життя і творчості поета було його перебування за кордоном (з травня 1922 року по серпень 1923 року). Характерно, що на Заході С.Єсєніна вразило духовне убозтво. Змінилися його погляди на рідну країну. Адже повернувшись, побачив багато нового. І у своїй творчості став частіше звертатися до тематики соціалістичних перетворень. Твори С.Єсєніна проникали й у журнали Західної України.

Єсенін і імажинізм Літературна течія імажинізм офіційно оформилося в Росії в 1919 році. Основа імажинізму —слово-метафора з єдиним певним значенням. Імажиністи — поетична група, члени якої захоплювалися «теорією образу». Очолювали течію В.Г. Шершеневич, А.Б. Мариенгоф і С.А.Єсенін. Провідні теми віршів: любов до батьківщини, до землі; замилування природою, милосердне ставлення до тварин. Уболіває за долю села, яке стискує «залізна рука» міста. Багато любовної лірики. Усі вірш мелодійний, легкий, емоційно наснажений, близький до народної творчості. У 1919 році поети виступили з викладом принципів нової течії. Декларувалася самоцінність не пов'язаного з реальністю слова-образу. Але в 1920 в статті "Быт и искусство» Єсенін відмічав:«Собратья мои увлеклись зрительной фигуральностью словесной формы, им кажется, что слово и образ — это уже всё. Но да простят мои собратья, если я им скажу, что такой подход к искусству слишком несерьёзный, так можно говорить об искусстве поверхностных впечатлений... но отнюдь не о том настоящем строгом искусстве, которое есть значное служение выявления внутренних потребностей разума».

Через рік Єсенін признається, що в імажинізмі він "чутьём стремился к тому, что нашёл более или менее осознанным". Для нього зберігали своє значення і традиційні поетичні образи - батьківщина, природи та ін. "Не я выдумал этот образ, он был и есть основа русского духа и глаза, но я первый развил его и положил основным камнем в своих стихах" - так пише поет про "ліричне відчуття" і традиційну образність.

Отговорила роща золотая Березовым, веселым языком, И журавли, печально пролетая, Уж не жалеют больше ни о ком. Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник - Пройдет, зайдет и вновь покинет дом. О всех ушедших грезит конопляник С широким месяцем над голубым прудом. Стою один среди равнины голой, А журавлей относит ветром в даль, Я полон дум о юности веселой, Но ничего в прошедшем мне не жаль. Отговорила роща золотая Березовым, веселым языком, И журавли, печально пролетая, Уж не жалеют больше ни о ком. Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник - Пройдет, зайдет и вновь покинет дом. О всех ушедших грезит конопляник С широким месяцем над голубым прудом. Стою один среди равнины голой, А журавлей относит ветром в даль, Я полон дум о юности веселой, Но ничего в прошедшем мне не жаль. Не жаль мне лет, растраченных напрасно, Не жаль души сиреневую цветь. В саду горит костер рябины красной, Но никого не может он согреть. Не обгорят рябиновые кисти, От желтизны не пропадет трава, Как дерево роняет тихо листья, Так я роняю грустные слова. И если время, ветром разметая, Сгребет их все в один ненужный ком... Скажите так... что роща золотая Отговорила милым языком.

Поезія Єсеніна Сергія Олександровича Не жалею, не зову, не плачу, Все пройдет, как с белых яблонь дым. Увяданья золотом охваченный, Я не буду больше молодым. Ты теперь не так уж будешь биться, Сердце, тронутое холодком, И страна березового ситца Не заманит шляться босиком. Дух бродяжий! ты все реже, реже Расшевеливаешь пламень уст О, моя утраченная свежесть, Буйство глаз и половодье чувств! Я теперь скупее стал в желаньях, Жизнь моя, иль ты приснилась мне? Словно я весенней гулкой ранью Проскакал на розовом коне. Все мы, все мы в этом мире тленны, Тихо льется с кленов листьев медь... Будь же ты вовек благословенно, Что пришло процвесть и умереть.

Поезія Єсеніна Сергія Олександровича Шаганэ ты моя, Шаганэ! Потому что я с севера, что ли, Я готов рассказать тебе поле, Про волнистую рожь при луне. Шаганэ ты моя, Шаганэ. Потому что я с севера, что ли, Что луна там огромней в сто раз, Как бы ни был красив Шираз, Он не лучше рязанских раздолий. Потому что я с севера, что ли? Я готов рассказать тебе поле, Эти волосы взял я у ржи, Если хочешь, на палец вяжи — Я нисколько не чувствую боли. Я готов рассказать тебе поле. Про волнистую рожь при луне По кудрям ты моим догадайся. Дорогая, шути, улыбайся, Не буди только память во мне Про волнистую рожь при луне. Шаганэ ты моя, Шаганэ! Там, на севере, девушка тоже, На тебя она страшно похожа, Может, думает обо мне... Шаганэ ты моя, Шаганэ!