🗊Історичне краєзнавство - презентация для начальной школы

Мета: - формування потреби вивчення історії рідного краю; - формування навиків зацікавленості учнів пам‘ятками дерев'яної архітектури та сакрального мистецтва, талановитими земляками, декоративно-ужитковими виробами умільців села; - залучення краєзнавчих відомостей для успішного вивчення предметів : української мови, української літератури, історії, географії; - виховання загальнолюдських цінностей – любові до рідного краю, поваги до своїх односельців; - розвиток пізнавальних інтересів , творчих здібностей учасників проекту.

Тип проекту: інформаційно-дослідницький Учасники проекту: Станько Наталія Панас Наталія Скиба Ірина Олйник Мар’ян Мартинюк Галина Сірко Діана Новосад Лариса Сагайдак Лілія Плетінка Вікторія Вакула Мар’яна Голоюк Оксана Личак Ірина Гаврилюк Людмила Мартинюк Роман Рубаха Роман

Історія села Княже

ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «КНЯЖЕ» Село Княже з давніх-давен носить цю назву. За народними переказами назва села походить від того, що перший землевласник, який закріпачив вільне населення, що проживало на цій території, мав титул князя. За іншими переказами тут проїжджала і робила зупинку княжна. Отже, історія села Княже сягає княжних часів, про що свідчать і залишки старого цвинтаря.

Сторінками історії Історія села Княже сягає давніх часів. Перша згадка про село Княже датується 1450 роком. До отримання сучасної назви, за народними переказами село носило назву Голопупщина. На північ від сучасного центру села, на горбі, з трьох сторін оточеного водою, і стояв князівський замок. За цією місцевістю і тепер зберігається назва Двірець. В час татаро-монгольського іга замок князя був зруйнований. Пізніше землевласники –поміщики жили на горбі, на захід від церкви, цей горб зараз називають Боболовичева гора – це прізвище управителя останнього феодала. Останній поміщик на прізвище Старчевський (мав чин маршала польського війська) після відміни кріпосного права продав свої землі та маєток і переселився жити тут до 1939 року. За переказами в 1569 році на захід від сучасного центра села стояло 12 хат. З трьох сторін: південної, західної і північної – це село було оточене водами річки Спасівки і її притоками. В той час вони були надзвичайно повноводними. Переважна більшість навколишніх земель були досить родючими. У цей час польський князь захопив ці землі, він почав заселяти цю місцевість.

Раптово, несподівано в село увірвалася війна. 22 червня 1941 року село Княже, яке розташоване в 22 км. від тодішнього кордону з гітлерівською Німеччиною було окуповане ворогом. Перші дні війни, перші людські жертви. Вбито Олійника С., його фашисти прийняли за радянського солдата. Ось і почалось для села нечуване горе, сльози, смерть. Школа була перетворена на зерносховище. Після вивезення фашистами зерна в Німеччину її було спалено українськими буржуазними націоналістами.

Значна заслуга в розвитку села даної місцевості є колишнього голови колгоспу "Росія" Куцина Івана Григоровича, який очолив господарство в 1966 році. З 1966 по 1980 роки побудовані нові тваринницькі приміщення, торговельний комплекс, будинок побуту, лазня, новий адміністративний будинок, в якому розмістились виконком сільської Ради, правління колгоспу, ощадна каса, обрядова кімната, АТС. Праця селян механізована, вулиці села асфальтовані. Підвищився добробут. Колгосп "Росія" переріс в селянську спілку "Волинь", а згодом в приватну агрофірму. На сьогоднішній день село газифіковане, прокладено водопровід. В 1990 році дано дозвіл на відкриття церкви Святого Миколая, повернено в храм деякі цінності , почато будівництво домів Молитви. В даний час на території села три релігійні конфесії живуть дружно, в мирі, злагоді, спокої, спільно працюють, підтримують один одного в біді.

При в’їзді в наше мальовниче село височіє на пагорбі храм Святого Миколая. Зайшовши до церкви, відчуваєш полегкість, душа наповнюється любов’ю, зникає втома. Цьому сприяє незвичайна аура храму. Різьблений позолочений іконостас випромінює світло Божої Істини. У центрі іконостасу – образ Почаївської Божої Матері, який опускають на великі свята. Наречені у день вінчання, матері з немовлятами припадають до цієї ікони, щоб попросити у Матінки Божої заступництва.

Окрасою села є середня школа . Педагогічний колектив школи нараховує 24 педагоги. На даний час в школі навчається 161 учень. Багатогранне й спортивне життя села проходить в спортивному залі і шкільному стадіоні.

Дитячий садочок «Барвінок» відвідують 45 дітей, які проходять підготовку до навчання у школі.

Своє дозвілля молодь села проводить у Народному домі, де й бере активну участь у проведенні різних свят: Козацькі забави, День села, Різдвяні вертепи, Свято Маланки та ін.

Умільці села Масевич Т.І. – в минулому вчитель географії, «сіяла розумне, добре і вічне в душах дітей», зараз на заслуженому відпочинку, продовжує творити прекрасне. Її руками створено безліч вишивок.

Історія села Торки Радехівського району

СІЛЬСЬКИЙ МУЗЕЙ Не кожне село може похвалитись своїм музеєм, який би відображав його історію. У Торках такий є, відкрито його 2009 року, у день 18-річчя Незалежності України. А започаткував музей своїми знахідками Петро Барановський. Ще шестикласником він розпочав свою «музейну справу», про це навіть на «1 + 1» сюжет показували. Спрямовували зусилля юного історика і допомагали йому дід Роман, бабуся Марія, мама Ірина Василівна, вчителька історії Бишівської середньої школи, молодша сестра Роксоляна, тато Роман. Вони разом збирали старовинні речі. Люди з розумінням ставились до їхньої праці й охоче віддавали предмети з бабусиних скринь, дідусевих шоп, горищ, що давало змогу відчути дух історії села. Серед експонатів є старовинні образи, рушники, предмети хатнього побуту, ткацький верстат, столярське приладдя, знаряддя праці шевця, терлиця, прялка, (коровадло) кружілки, жорна, плетені з соломи та лика діжки, плетена з лози колиска та багато іншого. У музеї є також хрест, що десятиліттями височів над торською церквою Пресвятої Покрови. Пристрастю тепер уже студента-історика стала археологія. У його колекції археологічних знахідок у межах торських земель вже сотні дуже давніх зразків.

Решетарський Г.П. – в минулому будівельник, а зараз створює чудові вироби з дерева. Ним створені ківот, семисвічник, жертовник, архієрейське крісло, лави для храму Покрови Пресвятої Богородиці. Також майстер захоплюється бджільництвом, має велику пасіку, де є хатина для лікування бджолами «Медяна роса».

Барановський Р.Л. – створює чудові різьблені меблі домашнього вжитку.

Корпанюк С.В. та Бицькою А.П. створено багато картин, вишивок для храму Покрови Пресвятої Богородиці

Використана література