🗊 Підготувала учениця 10 класу Верхньотокмацької ЗОШ І-ІІІ ступен

Підготувала учениця 10 класу Верхньотокмацької ЗОШ І-ІІІ ступенів Сало Альона

Ки́ївська Русь (або Давньору́ська держа́ва)— середньовічна держава на території Східної Європи з центром в Києві. Існувала з кінця 9-го до середини 13-го століття. Була об'єднанням східно-слов'янських племен під владою династіїРюриковичів. У часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході.

У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низьким, частина племен не входила до племінних об'єднань, або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержавні племінні княжіння. У той самий час процес державотворення в Європі розширювався.Провідну роль у становленні Русі відіграло Полянське князівство з центром у Києві. Слов'янські племена, в яких відбувалося майнове розшарування, виділилася керівна верхівка, підійшли до такого рівня соціально-економічного розвитку, коли державність, що охоплювала б усі племена, стала історично необхідною. І тому зміна династій 882 року, злиття Новгородського і Київського князівств у єдине державне ціле сприяли об'єднанню з часом усіх східнослов'янських племен у єдину державу — могутню Давньоруську державу.

Маючи, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн населення й величезну територію, що обіймала близько 800 тис. км² (майже половина її — в межах сучасної України), Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи. До того ж ця формація швидко розвивалася. В XII столітті площа Русі сягала 1 300 тис. км², це була максимальна територія за весь час існування держави. Маючи, за різними підрахунками, від 3 до 12 млн населення й величезну територію, що обіймала близько 800 тис. км² (майже половина її — в межах сучасної України), Київська Русь була найбільшою політичною формацією середньовічної Європи. До того ж ця формація швидко розвивалася. В XII столітті площа Русі сягала 1 300 тис. км², це була максимальна територія за весь час існування держави.

Першим Київським князем вважають, що був легендарний засновник міста Кий. Дослідники розходяться в оцінках коли саме правив цей князь. Найпоширеніші дати правління Кия — 200–230 та 430-ті рр. В історичних джерелах зустрічаються й інші імена Київських князів ІІ-VI ст. Першим Київським князем вважають, що був легендарний засновник міста Кий. Дослідники розходяться в оцінках коли саме правив цей князь. Найпоширеніші дати правління Кия — 200–230 та 430-ті рр. В історичних джерелах зустрічаються й інші імена Київських князів ІІ-VI ст.

На Русі (у Києві) язичництво було поширене до насадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця) і т.д. Пізніше з'явився ряд інших богів. На Русі (у Києві) язичництво було поширене до насадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця) і т.д. Пізніше з'явився ряд інших богів.

У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціонував полювання на руських священників і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання на околицях держави. У дальших від столиць князівств місцевостях народна релігія зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь).

Після 988 року в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм — греками з болгарськими коренями, що поширювали християнство серед слов'ян. Відтак у богослужіннях та інших справах церкви вживали церковнослов'янську мову — літературну норму, що спиралася на південнослов'янські діалекти й була легко зрозумілою східним слов'янам. Поступово вона поширилася на лише на релігійну, а й на світську літературу, що ставала багатшою та різноманітнішою. Після 988 року в ужиток увійшло письмо, базоване на абетці, створеній ченцями Кирилом і Мефодієм — греками з болгарськими коренями, що поширювали християнство серед слов'ян. Відтак у богослужіннях та інших справах церкви вживали церковнослов'янську мову — літературну норму, що спиралася на південнослов'янські діалекти й була легко зрозумілою східним слов'янам. Поступово вона поширилася на лише на релігійну, а й на світську літературу, що ставала багатшою та різноманітнішою.

Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.. — Київ: Наукова думка, 2008. — Т. 4:Ка-Ком. — С. 528. Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.. — Київ: Наукова думка, 2008. — Т. 4:Ка-Ком. — С. 528. Київська Русь на сайті litopys.org.ua