🗊Презентация Дефініція мистецтва, як відкритого поняття

Дефініція мистецтва як відкритого поняття Поняття Моріса Вейца

Американська філософія мистецтва Сьогодні американська естетика претендує на роль лідера у світовій естетиці. Ряд відомих американских філософів, які спеціалізуються в основному на проблемах естетики, відверто заявляють про це. Загальновідомо, що найбільш неординарні й суперечливі художні ремесла знаходять своє відбиття в сучасній музиці й образотворчому мистецтві, і тож, з певного часу, Європа перестає відігравати провідну роль в цьому відношенні. Центром художнього і музичного неоавангарду стає Нью-Йорк, який останнім часом посідає визначне становище в галузі театрального авангардного мистецтва, що, безперечно, відбилося в американській філософії мистецтва. Відомий американський естетик Т. Манро у книзі “До наукової теорії естетики” стверджує, що після другої світової війни роль лідера у світовій естетиці переходить від німецької естетики до американської. У 70-х роках ХХ століття американська естетика набуває неабиякої популярності на міжнародній арені, в результаті чого американська філософія почала домінувати в англомовних країнах і справляла дедалі більший вплив на американську естетику і філософію мистецтва інших країн Європи.

Аналітична естетика

Есенціалізм Есенціалізм як науково-теоретичний підхід ґрунтується на вірі в можливості досягнення та представлення абсолютної істини через виявлення у сутностях різного порядку незмінного набору якостей та властивостей. Есенціалізм у естетиці передбачав, що існує певна універсальна природа мистецтва, його абсолютна сутність. Розкриття й визначення тієї сутності, з’ясування основної та остаточної природи, яка йому начебто властива, й висувається у якості головного завдання естетики.

Антиесенціалізм Джерелом аргументів для антиесенціалістів були три області: традиційна естетика, аналітична філософія і художній авангард.

Тези Вейца На думку Вейца, всі ці теорії ставили собі завдання запропонувати реальну дефініцію мистецтва за допомогою визначення необхідних і достатніх засобів. Творці та прихильники таких теорій, на думку філософа, вважали, що ці теорії не тільки потрібні, але й необхідні для розуміння мистецтва і належної оцінки витвору мистецтва. Теорія була центром естетики, і досі залишається такою у філософії мистецтва. Її визнаний інтерес, як і раніше пов'язаний з визначенням природи мистецтва, яке може бути сформульоване у вигляді дефініції. Тезу про цілковиту неспроможність цих теорій Вейц доводить через короткий критичний аналіз таких концепцій мистецтва, як формалізм (К. Белл, Р. Фрай), емоціоналізм (Л. Толстой, Д. Дюкасс), інтуїтивізм (Б. Кроче), органіцизм (А.С. Бредлі) і волюнтаризм (Д.У. Паркер).

Вейц та концепція Вінгенштейна Характеризуючи специфіку понять, якими користуються естетики, Вейц посилався на розроблену Вітгенштейном концепцію сімейних подібностей і на його міркування на тему невизначеності загальних понять, таких, наприклад, як “гра”. Вітгенштейн зазначав, що іграми називаються настільки різні форми активності людини, що неможливо знайти жодної спільної риси, ні набору рис для всіх ігор. Можна лише помітити часткову сімейну подібність. Це, точніше кажучи, складна мережа подібностей, які частково накладаються і перетинаються. Про ігри можна сказати, що вони утворюють родину і що існують сімейні подібності між ними. Немає ніяких необхідних і достатніх рис, які б дозволили встановити обсяг поняття “гра” і визначити його. Усяка дефініція була б фактично введенням невиправданих обмежень, що не потрібні і не бажані. Коли ми користуємося поняттям “гра”, ми можемо навіть дати приклад якоїсь гри і сказати, що саме це явище і йому подібні називаються іграми.

Вейц гадає, що дефініції понять “мистецтво” і “витвір мистецтва” не тільки неможливі, але і нікому непотрібні: ні критикам для інтерпретації й оцінки творів мистецтва, ні звичайним споживачам мистецтва, щоб відрізнити мистецтво від високомистецьких предметів. Потрібний лише сам термін. Вейц гадає, що дефініції понять “мистецтво” і “витвір мистецтва” не тільки неможливі, але і нікому непотрібні: ні критикам для інтерпретації й оцінки творів мистецтва, ні звичайним споживачам мистецтва, щоб відрізнити мистецтво від високомистецьких предметів. Потрібний лише сам термін.

Критики антиесенціалізму Концепція антиесенціалістів, що проголосила невизначеність мистецтва (неможливість і марність дефініції), мала своїх послідовників. Але ще в шістдесяті роки в США почала розвиватися критика антиесенціалізму. Критиками антиесенціалізму були такі вчені, як М. Мандельбраум, М. Бердапі, А. Данто, Д.Дікі, Д. Марголіс і ін. Одні з них відкидали аргументацію Вейца, ступінь обґрунтованості його висновків чи спосіб інтерпретування висловлювань Вітгенштейна. Інші вказували на нові можливості пошуків дефініції і пропонували власні визначення мистецтва. У полеміці з Вейцем і в пошуках нових способів визначення мистецтва особливу роль відіграла праця Моріса Мандельбраума “Сімейні подібності та узагальнення, що стосуються мистецтва”.

Мандельбраум не був, звичайно, єдиним критиком антиесенціалізму серед американських філософів. Полеміку з Вейцем вели троє інших філософів, які будували свою критику не тільки на спростуванні висновків і аргументації антиесенціалізму, але також і на спробі вказати можливості інших способів визначення, що дають змогу уникнути помилок, допущених традиційними теоріями мистецтва. Плодом цих полемік були спроби здійснення нових способів дефінування. До найбільш відомих належать інституціональна дефініція Дж. Дікі і “альтернативна дефініція” В. Татаркевича. Мандельбраум не був, звичайно, єдиним критиком антиесенціалізму серед американських філософів. Полеміку з Вейцем вели троє інших філософів, які будували свою критику не тільки на спростуванні висновків і аргументації антиесенціалізму, але також і на спробі вказати можливості інших способів визначення, що дають змогу уникнути помилок, допущених традиційними теоріями мистецтва. Плодом цих полемік були спроби здійснення нових способів дефінування. До найбільш відомих належать інституціональна дефініція Дж. Дікі і “альтернативна дефініція” В. Татаркевича.

Підсумки Підводячи підсумки, досягнення антиесенціалізму Вейца можна звести до наступного: Вейц чималою мірою обґрунтував критику традиційної філософської теорії мистецтв за спекулятивізм, зайву абстрактність, незрозумілість мови. Антиесенціалізм Вейца стимулював ряд дискусій, у результаті чого зросла логічна культура естетичних міркувань, а мова естетики стала більш точною і визначеною. Критика Вейцем абстрактності і позаісторизму, психологізму і натуралізму традиційних теорій мистецтва схиляла західних теоретиків до розвитку історичного і соціологічного підходів у дослідженнях мистецтва.