🗊Презентация Вельбарська культура

ВЕЛЬБАРСЬКА КУЛЬТУРА

Джерела Вельбарська культура збігається територіально і в часі з рухом Готів зі Сканзи (Скандінавія) і їх поселенням у Готисканзі ( в гирлі Вісли) Згідно з Йорданом вони зігнали місцевих Ругіанів і Вандалів. Йордан каже про три кораблі на яких прибули готи зі Швеції на Віслу. На одному з кораблів були Гепіди. Деякі дослідники відносять три кораблі до трьох груп: Гепіди, Остготи і Вестготи (Везиготи). Пліній Старший дає їм назву Гутонес(Gutones), Таціт - Готонес(Gotones). Таціт пише: "позаду Лугіан жили Готони під владою короля; звідси трималися підвладно дещо суворіше ніж інші германські племена; але не так строго, щоб втратити всю їхню свободу. Безпосередньо межуючими є Ругіани і Лемовіани над узбережжям океана, і ті декілька народів характерні їхніми круглими щитами, короткими мечами і княжою (королівською) владою."

Загальні положення Вельбарська культу́ра (нім. Wielbark-Kultur)  - археологічна культура фінального етапу ранньозалізної доби у Польщі та Україні (Західна Волинь), яку ідентифікують з готами. Сформувалася біля 20-го року н.е., змінивши оксивську культуру, яка була частиною пшеворської культури Названа від великого могильника неподалік Вельбара, що в 4 км південніше польського міста Мальборк. Початок культури ототожнюється з прибуттям готів зі середньої Скандинавії у Гданську затоку. Приблизно у 190 році н.е. племена готів рухаються на південний схід, поширюючись на лівобережжі Вісли і в басейні Західного Бугу на території Мазовії, Люблінщини (Польща) і Західна Волинь (Україна) Пересування готів далі на південь у 200—250 роках спочатку в басейни рік Південний Буг і Дніпро, а згодом і в басейн Середнього Дністра і Прута призводить до утворення Черняхівської культури.

Матеріальна культура Племена вельбарської культури проживали на невеликих поселеннях з 4-5 окремих дворів з прилеглими господарськими приміщеннями, в яких мешкали кровно-споріднені патріархальні сім'ї. Помешканнями слугували заглиблені в землю будівлі площею 15-20 кв. м та великі наземні споруди площею 60-100 кв. м, стовповоплетінчастої конструкції з глинобитними стінами. У побуті використовувався різноманітний посуд (виліплений від руки та кружальний), вироби ремесел (зокрема прикраси, металеві частини одягу, своєрідні фібули з дуговидною спинкою, підвіски, браслети, кістяні гребені тощо).

Поховання Для поховального обряду характерний біритуалізм: тілоспалення та тілопокладення Покладання у могилу і спалювання небіжчиків залежало, скоріш за все, від етничної належності кожного поселення. Відомо, що скандинавський бог Один наказав спалювати померлих. Отже, поселення, що практикували спалювання, ймовірно, належали готам і гепідам, а поселення, що ховали в могилах - стародавнім мешканцям краю - балтам і давнім полякам. Захоронення здійснювалися під курганами (Швеція, Північна Польща) На місці тілоспалення насипали невеликий курган. Для знатних людей зверху споруджувався кам'яний круг і ставили одинокі кам'яні стели. Такі кургани датуються 50-100 рр. н.е. поміж Віслою і Кашубським озером (Польща)

У ІІІ ст. готи розділилися на дві гілки: остготи (остроготи, гревтунги), якими правила династія Балтів і вестготи (візіготи, тервінги) під проводом династії Амалів. У ІІІ ст. готи розділилися на дві гілки: остготи (остроготи, гревтунги), якими правила династія Балтів і вестготи (візіготи, тервінги) під проводом династії Амалів. Вестготи були завойовані гунами в 370-х рр. Під тиском гунів король вестготів Фрітигерн (Fritigern) 376 р. попросив у імператора Східного Риму Валента дозвіл поселитися зі своїми підданими на південному березі Дунаю. Після поразки гунів на Каталунських полях у 451 р., остготи повернули собі незалежність (454) і за Теодоріха Великого завоювали Італію. Припинили існування як народ після завоювання візантійським імператором Юстиніаном Італії в 535-555 рр. Частина готів залишилася у Причорномор'ї спочатку у Східному Криму і Тамані, згодом під натиском числених ворогів, які приходили з Великого степу, вони переселилися в більш безпечні регіони - Південне узбережжя Криму та у гористий Крим. Цей край з VI до XV ст. називали Готією.