🗊Презентация Лекція 2. Культурна спадщина України доби високого середньовіччя. Київська Русь, кінець Х – перша половина ХІІІ ст

Лекція №2 Тема: Культурна спадщина України доби високого середньовіччя (Київська Русь: кінець Х – перша половина ХІІІ ст.) План Християнізація Русі та наслідки її в культурному житті . Культурна стратифікація доби Київської Русі. Книжність і література. Становлення окремих видів мистецтва (архітектура, малярство, музика).

До кінця X століття на землях розселення східних слов'ян виникла ранньофеодальна держава, сформована з військового союзу слов'янських племен «Дохристиянський період»:   формування феодалізму;   зародження міської культури;   зміцнення князівської влади і зміна місцевої, київської, династії (Дір і Аскольд) в 882 році династією нащадків Рюрика (Олег, Ігор, Ольга, Святослав);   початок християнізації;   об'єднання земель.

Русь сприйняла візантійське мистецтво як ідеальну ціль художньої творчості І. Грабарь Обставини та результати християнізації Русі: Київська Русь стала частиною європейського християнського світу; язичницьке світогляд, в якому боги були вираженням природних сил, змінилося християнським, в якому Бог розкривається в образі Ісуса Христа; християнські норми і традиції були частково пристосовані до язичницьких свят і віруванням

В образі Марії-Оранти та сцені Причащання поєдналися культурні архетипи Матері-заступниці та Божественної мудрості в апсиді Софійського собору

Християнізація у певний спосіб вплинула й на соціальний устрій давньоруського суспільства, прискорила його стратифікацію та виокремлення продуктів культури, що вироблялась кожною стратою Люди церкви – духовенство – за часів Київської Русі найпомітнішу роль відіграли у розвитку освіти та духовної культури, очолили процес шкільництва, постачали із свого кола видатних проповідників, письменників, митців. Осередками культури стають монастирі, засновані або чернечою громадою, або коштом князя. Монастирі виступали й базою для вдосконалення матеріальної культури: способів обробки землі, продукування сільськогосподарських товарів, застосування нових механізмів. Визначився релігійно-культурний центр – митрополія – у Києві, духовну владу реалізували ті, за котрими ця влада було закріплена: архімандрити, єпископи, митрополіти тощо.

Визначним осередком культури, створеним «чернечою громадою», став Печерський монастир у Києві, заснування якого приблизно 1051 року пов'язують з іменами монахів Антонія і Феодосія

Легендарна історія заснування Успенського монастиря в Чернігові в середині XI століття князем Святославом Ярославичем пов'язує цю подію з появою 3 лютого (або 6 листопада) 1060 на одній з ялин в цій місцевості ікони Божої Матері. Також початок діяльності монастиря в 60-і роки XI століття співвідносять з біографією Антонія Печерського

Видубицький монастир у Києві засновано в другій половині XI в. князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого, поблизу його заміської резиденції - Красного двору Вперше монастир згадується в «Повісті временних літ» під 1070 роком. Спочатку називався по імені засновника - Всеволож, згодом - по місцевості - Видубицьким. У 1116 ігумен цього монастиря Сильвестр створив одну з редакцій «Повісті временних літ», одночасно тут велася Київський літопис. Літописи пов'язують з Видубичами імена відомих діячів середньовіччя, серед яких князь Ігор Ольгович, Володимир Мономах, Данило Галицький (зупинявся тут в 1250 г.)

Впливовою верствою у суспільстві доби Київської Русі був князівсько-боярський прошарок та військові Провідна функція князя – військова, його обов'язки ще в дохристиянській період визначалися тим, що він очолював військо у поході та міг бути обраний військом. Привілейовані прошарки суспільства володіли значними матеріальними цінностями, про що свідчать як численні клади дорогоцінностей та монет, так і поховання, в яких збереглися атрибути влади чи високого сану. Еволюцію форм соціального життя Русі княжої доби засвідчила «Руська правда» - збірка стародавнього руського права, складена в у XI–XII ст. на базі звичаєвого права. Головні завдання «Руської правди»: давати можливість сторонам у судовому процесі боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку.

Доволі значною була міська частина населення – ремісники, купці Індикатором процесу соціальної стратифікації суспільства VI - X століть стала поява міст, в яких було визначено три композиційних частини: дитинець (вишгород») резиденція князя; «окольний град» чи посад – власне місто, де жили купці, ремісники тощо; «сторони» – місце проживання окремих груп ремісників чи представників певних етнічних груп. Центром торгівельно-ремісничого життя міста був «торг»

«Велика бо користь буває людині від ученія книжного. Книг ж учать і наставляють нас на путь покаянія, мудрість бо, і стриманість здобуваємо ми із словес книжних, бо се ріки, що напоюють всесвіт увесь. Се є джерела мубрості, бо є у книгах незмірна глибина…» [1037], «Повість минулих літ» Використовувався античний і болгаро-візантійський засоби навчання; Вивчали основи письма, читання, давньогрецьку мову і латинь, початки географії, історії, опановували навички музики, співу; Були популярні такі галузі знання, як філософія, діалектика, граматика, риторика; Розвиток освіти супроводжувалося створенням бібліотек і скрипторіїв.

Жанри літератури «Телом бяше красень, высок, лицем круглом, плечи велице, тонкий в чресла, очима добраама, весел лицем, борода мала и вус, млад бо бе ще, светяся цесарьски, крепок телом, всяко украшен, аки цвет цветий в уности своей, в ратех хоробр, в советах мудр и разумен при всем, и благодать божия цветяаше на нем» «Житіє Бориса і Гліба» «Яко же бо олово гинеть, часто розливаемо, тако и человєкъ, приемля многия бєды... Злато съкрушается огнем, а человєкъ напастьми ... в печали обрєтаеть человєкъ умъ свръшенъ. Молеве, княжи, ризы єдять, а печаль человєка; печалну бо мужу засышють кости. Аще кто в печали человєка призрит, как студеною водою напоить во зноиный день» «Моління» Д. Заточника

Розвиток агіографії Київської Русі XI-XII століть було підсумовано у створенні «Києво-Печерського патерика» - зібрання агіографічних і літописних записів про історію Києво-Печерської лаври (перша редакція - початок XIII століття) Перша редакція Патерика складена в XIII столітті на основі листування єпископа Володимиро-Суздальського Симона і ченця Печерського монастиря Полікарпа. Основа Патерика була закладена за два століття до створення його першої редакції. Першим агиографическим твором, пов'язаним з Печерським монастирем, є «Житіє Феодосія Печерського», написане Нестором при ігумена Никона Великому (1078-1088).

Питання про особистість одного з найбільших мислителів Київської Русі, співавтора Ярослава Мудрого зі складання Статуту про церковні суди, Іларіона Київського, першого «руського» митрополита, як і датування його найвідомішого твору - проповіді «Слово про Закон і Благодать» (1040, 1049 , 1051) залишається однією з історико-культурних проблем «… бе презвутер, именем Ларион, муж благ, книжен и постник. И хожаше на Днепр, на холм, где ныне ветхий монастырь Печерский, и ту молитву творяще, бе бо ту лес велик. Ископа печерку малу, двусажену, и приходя с Берестового, отпеваше часы и молящеся тут богу втайне. Посем же бог князю вложи в сердце, и постави и митрополитом в святей Софье, а си печерка тако ста» “Повість минулих літ”

У «Слові про Закон і Благодать» митрополит Іларіон розробив концепцію загальнолюдської історії, основна теза якої - вчення про еманації, тобто виливу світла (вищої і ідеальної форми буття) в пітьму: поняття Закону та Благодаті - два ступені осяяння, які визначають зміст всесвітньої історії У проповіді Іларіон звеличив Володимира не тільки за впровадження християнства, але представив його як керівника Русі, структура якого формувалася задовго до християнізації. “ …Похвалімо ж і ми, по силі нашій, хоч малими похвалами того, хто велике і дивне діло сотворив, нашого вчителя і наставника, великого кагана нашої землі Володимира, онука старого Ігоря, сина славного Святослава, які в роки володарювання свого мужністю і хоробрістю уславились в країнах багатьох. І понині перемоги і могутність їх споминаються і прославляються. Адже не в слабкій і безвісній землі володарювали, а в Руській, що знана і чувана є в усіх чотирьох кінцях землі!»

Видатним художньо-публіцистичним твором літератури епохи Київської Русі є «Повчання» Володимира Мономаха (1053-1125), що збереглося тільки в «Лаврентіївському списку» «Повісті временних літ» під роком 1096, хоча більша частина тексту написана в 117 році Власне «Повчання» в якому автор звертається до своїх дітей, використовуючи текст Біблії. 2.Життєпис автора, епізодами якого він підкріплює моральні висновки свого Повчання. 3.Лист двоюрідному брату Олегу Святославичу

Поява нових форм будівель і розквіт культової та цивільної архітектури припадає на період з кінця X до середини XI ст. – добу правління Володимира Великого і Ярослава Мудрого. Собори доби зміцнення централізованої влади князів символізували силу християнської держави На цьому етапі: церкви зводилися з декількома нефами (більше трьох), місткі в інтер'єрі, з круговими галереями і кутовими вежами; церкви мали пірамідальну композицію - їх висота збільшувалася до центру; собори увінчувалися декількома куполами (3, 5, 7, 13), що втілювало ідеї різноманітності і єдності світу (соборності - цілісності людини, світу і церкви)

Софія Київська - найбільший християнський храм, зведений в центрі Києва, будівництво якого відбувалося в першій половині XI ст. (близько 1037) - «Митрополія руська», втілення ідеї «софійності» – Божої мудрості, що об'єднує небесне і земне

У 2-й половині XI століття форми соборів попереднього етапу використовувалися «тріумвіратом» Ярославичів (Ізяславом, Всеволодом, Святославом) для звеличення влади, коли в трьох монастирях Києва - Михайлівському Золотоверхому, Видубецькому, Печерському - були зведені собори складної композиції із багатьма куполами

У першій третині XII століття, коли процес формування окреміх самостійних князівств підсилився, формуються регіональні архітектурні школи і виник тип одноглавого храму - «придворно-князівського» храму або «вуличної церкви»

Найбільш ранні ікони (XI - початку XII століть) зберігають вплив античної традиції, їх атрибуція (візантійська, київська, новгородська школи іконопису) є досить складною

«Георгій-воїн». Кін. XI ст. Ідеологія східнохристиянського слов’янського живопису базується на тому принципі, що не живописний образ є образом реального світу, а, навпаки, тварний світ є образом вічного і нетоварного. «Не ми дивимося на ікону, а ікона дивиться на нас! Звідси зовсім інший підхід до простору ікони. Перспектива ікони не відповідає перспективі нашого зорового сприйняття, простір ікони відкривається, а не закривається…» М. Попович

Унікальні фрески XII століття збереглися в Кирилівській церкві в Києві

«Євхаристія». Мозаїка собору Михайлівського Золотоверхого монастиря (1-я третина XII століття)

Мистецтво створення та прикраси книг було однією з основних галузей художньої творчості Київської Русі Ілюстрація з перекладу Євангелія, зробленого в Києві для новгородського посадника Остромира - «Остромирове Євангеліє» (1056-1057) Князь Святослав з сім'єю. Лист, доданий до «Ізборнику» 1073 р., - перший груповий портрет в давньоруської мініатюрі.

Один з основних видів художніх ремесел епохи Київської Русі - ювелірна справа, де розвивалися такі техніки обробки металу - чернь, філігрань, зернь, емалі Філігрань (італійське filigrana, від латинського filum - нитка і granum - зерно) або скань (від давньоруського - звивати) - виконання візерунків з тонкої золотої, срібної або мідного дроту. Зернь - дрібні золоті або срібні кульки, які напаиваются на орнамент з скані. Чернь або ніелло (італ. Niello - чорний) - сплав срібла, свинцю, сірки, інших компонентів, за допомогою затемнювали вироби з срібла

Литература по теме Історія української культури : у 5 т. / Б. Є. Патон (голов. ред.) ; НАН України. – К. : Наукова думка, 2001. - Т. 1. : Історія культури давнього населення України / Ред. П. П. Толочко. – 2001. – 1135 с. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. посібник / за ред. А. В. Яртися. – Львів : Світ, 2005. – 568 с. Шейко В. М. Історія української культури: навчальний посібник / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська. – К. : Кондор, 2006. – 264 с. Українське мистецтво: навчальний посібник: у 3-х частинах / Д. П. Крвавич, В. А. Овсійчук, С. О. Черепанова. - Ч. 1 – Львів : Світ, 2003.– 256 с. Ізборник: історія України IX–XVIII ст. (першоджерела та інтерпретації). – Режим доступу: http://izbornyk.org.ua/ – назва з екрану.