🗊Презентация Лекція 3. Українська культура пізнього середньовіччя. Друга половина XIII – XVI ст

Лекція №3 Тема. Українська культура пізнього Середньовіччя (2-а половина XIII – XVI ст.) План Цивілізаційні виміри пізньосередньовічної української культури. Розвиток інтелектуальної сфери, осередки культурного життя. Становлення книгодрукування та література. Художня спадщина української культури: від середньовічних традицій до ренесансних впливів.

Галицько-Волинське князівство або Королівство Русі (лат. Regnum Rusiae; 1199-1349), утворене внаслідок об'єднання Галицького та Волинського князівств Романом Мстиславичем, з другої половини XIII століття (1253/54, при Данилі Галицькому) стало королівством та виконувало роль спадкоємця між державним устроєм часів Київської Русі та країн Західної та Центральної Європи Князівство проводило активну політику в Східній і Центральній Європі, його основними суперниками були Польща, Угорщина та половці, а з середини XIII століття - Золота Орда і Литва, для протидії яким князі неодноразово підписували союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом. Князівство розвивалося як феодальна станова монархія, соціальну верхівку становили князі, бояри, духовенство. Князь об'єднував у своїх руках законодавчу, виконавчу, судову гілки влади, а також монопольно володів правом організовувати дипломатичні відносини

Володарі Галицько-Волинського князівства проводили активну будівельну політики, засновували нові міста, в культовому будівництві продовжували традиції Київської Русі (але вже використовувалися елементи романської архітектури) “Звів також [Данило] церкву святого Іоанна [Златоустого], красну і гожу. І споруда її була така: склепінь чотири; з кожного вутла — склепіння, і стояли вони на чотирьох головах людських, вирізьблених одним умільцем; троє вікон прикрашені [були] склом римським ; при вході в олтар стояли два стовпи з цілого каменя, і на них — склепіння; а верх же вгорі прикрашений [був] зорями золотими на лазурі; внутрішній же поміст її був вилитий з міді і з чистого олова, так що блищав він, як дзеркало. Дверей же її двоє [були] прикрашені каменем тесаним — галицьким білим і зеленим холмським; різьблені одним умільцем Авдієм горорізьби [їх були] всяких барв і золоті; спереду ж їх [на західних дверях] був зроблений Спас, а на північних — святий Іоанн [Златоустий], так що всі, хто дивився [на них], дивувалися … “ Из «Галицько-Волинського літопису»

Волинські та галицькі князі ще у другій половині XII століття будували храми, які до наших часів зберегли традиції «давньоруського будівництва княжої доби» Успенський собор (храм Мстислава) у Володимирі-Волинському. 1160 р. Зведений за часів Мстислава Ізяславовича

Галицько-волинський іконопис розвивався на основі зразків ікон «київського письма» та зберіг візантійські традиції до XIV ст. Найближчою аналогією Богоматері Холмської є Володимирська (Вишгородська) ікона Божої Матері (межа XI-XII ст.).

Від початку XIII до середини XIV століть українські землі проходять шлях від реформування засад князівського ладу доби Київської Русі (Галицько-Волинське князівство) до входження до складу значних державних об'єднань Події, що визначили історію Великого князівства Литовського: 1385 - князь Ягайло уклав Кревську Унію (союз) з Польським королівством; 1392 - після чотирирічної громадянської війни князь Вітовт в місті Острог був визнаний Ягайлом правителем Литви; 1398 - Литовська держава стала називатися «Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське»; 1413 – за Городельською Унією були обмежені права української православної шляхти; 1569 – за Люблінською Унією було створено федеративну державу - Річ Посполиту

Обставини, що обумовили цивілізаційний розвиток українських земель у 2-й пол. XIII – XVI ст. Розвиток в умовах створюваної класово-представницької монархії. До середини XV ст. відбулася станова структуризація суспільства, розпочався процес інкорпорації вихідців зі старовинних боярських родів та військового прошарку до привілейованого стану шляхти (в староукр. джерелах слово вживане з 1420-х рр.), відбувалося правове відокремлення «простих» станів – міщанського та селянського. Зростання міст і впровадження в їх життя Магдебурзького права (за кн. Вітовта); Загострення релігійно-конфесійного протистояння: Багатомовність , коли у різних регіонах, сферах соціального життя та, відповідно, у різних жанрах літератури функціонували «давньоукраїнська» (або «руська» або «україно-білоруська» мови, церковнослов'янська, латина, німецька тощо. Формування козацтва та утворення «Війська Запорізького» – соціальної спільноти, що зорганізувалася на засадах військової демократії (1530-і рр. – утворення Токмаківської Січі, 1550-і рр. – розбудова Д. Вишневецьким укріпленого замку на о. Хортиця, 1576 р. – Стефан Баторій підтвердив права козацтва на військовий устрій та гетьманські клейноди)

Державний устрій та політична культура суспільства Боярство-лицарство Галицької Русі користувалося «коронним правом» через систему органів шляхетського самоврядування з 1434 р. (Галичина увійшла до складу Королівства Польського). Привілейовані стани Волині та Центральної України отримали «привілеї шляхти» у середині XV ст., за Великого князя Литовського Казимира Ягайловича. Осереддям україно-руської аристократії до початку XVII ст. залишалася Волинь, де стара руська (давньоукраїнська) аристократія зберігала князівську титулатуру. «Княжатами» називалися ті князі, що залишалися у власних отчинах з кінця XIV ст. – Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські. Впродовж XVI ст. сейми Великого князівства Литовського прийняли три редакції «Литовських статутів» - 1529, 1566 та 1588 років. Це перші кодекси, які врегульовували основні засади державного устрою, положення цивільного, кримінального та майнового права

Від XIV до початку XVII століть: Нащадки боярсько-князівських родів в українських землях прагнули підтвердити власні привілеї. Паралельно зі стереотипом «територіального русина» формується ментальний стереотип шляхтича «руського племені польської нації», котрий претендує на рівноправний з поляками «сарматський родовід»: «Родом я зі скіфського племені, рутенського народу. В обох випадках також сармат, тому що Русь, моя батьківщина, лежить в європейській частині Сарматії» (Станіслав Оріховський-Роксолан, лист до папи Юлія III, 1551). У «Литовських статутах» визначалися такі правові норми: рівна відповідальність перед законом володарів і підданих;   захист інтересів і прав особи в суді;  рівність у правах осіб з різних конфесій і етнічних спільнот. Статут 1588 р., §1, роз. 12: «Якби який шляхтич з зухвальства, з пияцтва і без причини…, легковажаючи право посполите і знущаючись над створінням Божим, чоловіка простого стану, не шляхтича, забив, … після належного доказу має бути скараний на горло, крім сплати головшини».

Перші надійні документи про легально оформлені православні братства – релігійно-культурні суспільні організації міщан, купців, ремісників датуються серединою XVI століття Братства:   підтримували православ'я, підкреслювали зв'язок з східними патріархіями: Олександрійською, Константинопольською; захищали національні пріоритети, посилали своїх представників до сейму, відкривали школи, лікарні, друкарні; відокремлювалися від міських владних структур: «... відмовляються коритися владі магістрату, самі собі роблять нові суди і покарання, під страхом вічного прокляття не дозволяють звертатися до магістрату».

Уже з другої половини XIV століття в українських землях розпочався процес формування інтелектуальної еліти Вихідці з України навчалися в найкращих європейських університетах - Сорбонні, Кембріджі, Оксфорді, Болонському, Гейдельберзькому, Краківському (Ягеллонському). Вони завжди відзначали свою етнічну приналежність, додаючи до прізвищ слова «русин», «роксолан», «рутенець». «З кафедр Кракова і Болоньї, Падуї та Відня вихідці з українських степів коментували античних авторів. Гуманісти українського походження, які називали себе «русинами», розвивали свою діяльність у самій Польщі і на Заході ... » І. М. Голєнищев-Кутузов

Одним з найпомітніших інтелектуалів цієї доби був Юрій Котермак (Дрогобич). Астроном, медик, Ю. Котермак(1450-1495) навчався, а пізніше працював у Ягеллонському і Болонському університетах. Його трактат «Прогностична оцінка поточного 1483 року» - перше друковане видання українського автора, є інкунабулою (книги, видані до 1501 року) Ю. Котермак

Великим культурним центром в українських землях 2-й пол. XV - XVI століть став Острог - можновладний місто родини Острозьких, резиденція Костянтина Острозького (1460-1530), політика й полководця, названого польським хроністом М. Стрийковським «Другим Аннібалом, Пірром і Сципіоном руським і литовським ... чоловіком святої пам'яті і надзвичайно прославленої діяльності ...» З Острогом пов'язана діяльність: першодрукаря Івана Федорова; теологів, письменників Герасима і Мелетія Смотрицьких; письменника і полеміста Івана Вишенського; політика, теолога, просвітителя Іова Борецького; захисника православ'я Даміана Наливайка;   гетьмана Війська Запорозького Петра Конашевича-Сагайдачного.

Ідеї ​​Ренесансу і Реформації чітко висловилися в діяльності князя Василя-Костянтина Острозького (1526-1608) Князь Василь-Костянтин Острозький: став засновником першої вищої школи в Україні (1576) - Острозької академії; сприяв відродженню політичного і культурного престижу Києва, підтримував Києво-Печерську Лавру; заснував друкарню в Острозі, де видавалася релігійно-філософська література, навчальні посібники; ініціював видання Острозької Біблії; сприяв створенню слави Острога як «волинських Афін», місця діяльності богословів, філософів, лінгвістів

Стан шкільної справи в українських землях доби пізнього середньовіччя характеризувалося такими явищами: Активізація процесів Реформації та Контрреформації, коли освіта ставала «полем зіткнення» цих напрямів. Відкриття навчальних закладів орденом єзуїтів. Утворення перших «тримовних» колегій (академій) за зразком європейських університетів. Поступове переміщення центру культурного життя зі Львова до Києва, чому сприяла діяльність Київського братства і меценатська активність представників суспільно-політичних і релігійних кіл. Активна діяльність книгодрукарень (Львів, Острог, Вільно, Київ, Чернігів). Поява просвітників – вчених, письменників, котрі працювали над підготовкою та випуском підручників, словників (наприклад, в 1627 році вийшов «Лексикон словенороскій імен тлумачення» П.Берінди).

“Хочуть панове міщани львівські школи заснувати для навчання дітям християнським усіх станів, які би мали вчитися Письма Святого грецького і слов’янського, щоб не був їх християнський рід неначе безсловесним через свою не вченість. І також купили друкарню, потрібну для тієї школи». Перша братська школа відкрилася в 1586 році у Львові. Одним з її ректорів був громадський діяч, письменник-полеміст Стефан Зизаній. Тут викладали вчені, релігійні діячі Сильвестр Косів, Іов Борецький. У друкарні школи в 1585-1722 роках було надруковано 34237 букварів, 500 граматик, 200 примірників твору «Про виховання чад». 1592 року братство отримало від короля Сигізмунда III право викладати в школі «сім вільних наук».

Генерація письменників, релігійних мислителів, авторів перших словників і граматик «словенської мови» сформувалося в українській культурі на рубежі XVI-XVII століть Лаврентій Зизаній, автор «Граматики словенської (1596)

В українській культурі з другої половини XV століття виразилися ідеї Ренесансу, що проявилося, насамперед, у поширенні друкарства «Сігнатура» (фірмовий знак) Ш. Фиоля. «Біблія руска» Франциска Скорини.

Іван Федорович (Федоров) (1510 (1530) - 1583) - друкар, гравер, інженер, ливарник, працював в Україні з кінця 1560-х років Надгробок І. Федорова у Львові

Жанри літератури: Візантійська література церковно-повчального характеру. Книги, необхідні для церковного богослужіння. Один з найбільш цінних зразків - «Пересопницьке Євангеліє». Літописи, наприклад, «Густинський літопис». Полемічна література - виникла як реакція на експансію католицизму. Оригінальні жанри фольклору - думи та історичні пісні, пов'язані з драматичною історією українських земель.

«Київський Псалтир» - рукопис на 229 аркушах. Містить псалми Давида, а також десять хвалебних пісень і молитов з інших книг Біблії. «описану в граді Києві»в 1397 році , містить 300 ілюстрацій «Київський Псалтир» - рукопис на 229 аркушах. Містить псалми Давида, а також десять хвалебних пісень і молитов з інших книг Біблії. «описану в граді Києві»в 1397 році , містить 300 ілюстрацій

Острозька Біблія 1581 року: Перше повне друковане видання всіх книг Святого Письма церковнослов'янською мовою; перше в Європі критично-наукове видання Біблії, створене на основі порівняльного вивчення різних текстів гуртком учених при Острозькій академії; надрукована на 628 аркушах, з численними заставками, кінцівками та ініціалами

Полемічна література (від грец. Πολεμιχός - войовничий) - літературна творчість церковно-теологічного і художньо-публіцистичного характеру в Україні на межі XVI - XVII століть Поштовхом для появи стала книга польського публіциста - єзуїта Петра Скарги «Про єдність церкви Божої». Серед українських політичних, церковних та літературних діячів не було єдиної позиції щодо подій, тому що Унія сприяла контактам українських земель з країнами Західної та Центральної Європи. Ядро полемічної літератури склали анонімні памфлети і авторськи вори українських письменників-полемістів Г. Смотрицького, Христофора Філалета, Івана Вишенського, Стефана Зизанія, М. Смотрицького, С. Копистенського, М. Андрелли. Христофор Філалет в «Апокрисисі» («Відповідь»), виданому в Острозі польською (1597) і староукраїнською (1598) мовами, виступив проти політики папства та дій верхівки українського духовенства, зазначив, що політика соціального і національно-релігійного гноблення українського та білорусів може викликати народне повстання.

Говорячи про кризу релігійного життя в українських землях, письменники-полемісти визначали: а) невідповідність дій верхівки православного духовенства «заповітам Христа»; б) відмова політичної еліти від «традицій предків» …Да прокляті будуть владики, архімандрити і ігумени, которіє монастири позапустівали і фольварки собі з міст святих починили і сами тілько з слуговинами і приятелями ся в них тілесне і скотськи переховивають. На містах святих лежачи, гроші збирають. Де нині в Лядській землі віра? Де надіжда? Де любов? Де правда і справедливість суда? Де покора? Де євангельськії заповіді? Де апостольськая проповідь? Де святих закони?.. І. Вишенський «Писання до усіх, хто в Лядській землі мешкає» …Де тепер неоціненний той камінець, той карбункул, що сяяв, наче світильник, … іншими перлами, наче сонце поміж зорями, …дім князів Острозьких, котрий блиском світлості старожитної віри своєї над усіма іншими світив? Де й інші дорогі й однаково неоціненні тієї ж корони камінці -- значні руських князів роди, неоціненні сапфіри і безцінні діаманти -- князі Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, …й інших без ліку; що їх поодинці вичисляти було б справою довгою? Ані життя, ані звичаї, ані ходіння …вас учителями не роблять. Ні мудрість, ні освіта, ані здатність красномовства про посвячення і пастирство ваше не свідчать. М. Смотрицький «Тренос»

Архітектура і образотворче мистецтво в українських землях XIV-XVI століть розвивалися від середньовічних форм до ренесансних : В архітектурі XIV - першої половини XVI століть переважали оборонні риси, навіть церкви будувалися як укріплені цитаделі. Найбільш відомі фортеці: Хотинська фортеця, Кам'янець-Подільська фортеця, фортеця в Судаку, замок в Мукачево. З другої половини XVI століття в будівництві переважають світські риси, замки феодалів вже не зводилися як неприступні фортеці, житлові будинки прикрашалися скульптурою, деталями греко-римської архітектури (арки, волюти, колони різних ордерів тощо). Міста отримали «регулярне» планування, оформилися міські центри з ратушею, культовими та цивільними будівлями навколо неї; У народному будівництві поширюється оригінальний тип церкви з галереями, вежами-дзвіницями, круговими терасами. Розвиток форм релігійного живопису (фреска, ікона) визначається поступовим відмовою від канонічних форм середньовічної живопису. Формується світський живопис у формах портрету та історичної картини.

Фортифікаційні комплекси у формі замків-фортець в українських землях розташовувалися як у центрі міста, так і поза населеним пунктом Замок в Острозі (укріплений центр помісного володіння князів Острозьких), Волинь

Культові споруди XIV - початку XVI століть створювалися в розрахунку на оборонні потреби. Кам'яні храми мали масивні стіни з вузькими вікнами-бійницями, дзвіниці будувалися як сторожові вежі

Замок в Олесько (Львівська область): загальний вигляд і деталь порталу: скульптурний рельєф із гербом власника. Приклад перебудови середньовічної фортеці в ренесансний палаццо Замок в Олесько (Львівська область): загальний вигляд і деталь порталу: скульптурний рельєф із гербом власника. Приклад перебудови середньовічної фортеці в ренесансний палаццо

Українські дерев'яні церкви XV-XVIII століть представляють т.зв. «органічну архітектуру» Екстер'єр церкви св. Юра в Дрогобичі (XVII століття). Лемківська церква з села Канора, зараз знаходиться в Київському скансені.

Еволюція в іконопису від кінця XIII століття до XV століття: зберігаються візантійські іконографічні схеми, площинне трактування фігур і облич людей, але сюжети розробляються більш вільно, акценти з потойбічного переносяться на земне «Юрій-Змієборець». З села Станилі. Межа XIII-XIV століть.

В іконах художників кінця XVI - початку XVII століть простір поглиблюється, відтворюється різноманітність матеріального світу (побутові предмети, деталі архітектурного середовища), образи героїв індивідуалізуються

Жанр портрету з кінця XVI століття розвивався в двох формах – станковій (виконано на полотні) та монументальній (на стіні споруди) Портрет Костянтина Корнякта. З надгробної хоругви над похованням в Успенській церкві у Львові. 1603.

Литература по теме Історія української культури : у 5 т. / Б. Є. Патон (голов. ред.) ; НАН України. – К. : Наукова думка, 2001. - Т. 2. Українська культура ХІІІ – першої половини ХVІІ століть / Ред. Я. Д. Ісаєвич. – 2001. – 845 с. – Режим доступа: http://litopys.org.ua/istkult2/ikult2.htm Лекції з історії світової та вітчизняної культури: навч. посібник / за ред. А. В. Яртися. – Львів : Світ, 2005. – 568 с. Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К. : АртЕк, 2001. – 728 с .: іл. Шейко В. М. Історія української культури: навчальний посібник / В. М. Шейко, Л. Г. Тишевська. – К. : Кондор, 2006. – 264 с.