🗊Презентация Основні культурні пам’ятки епічного періоду Стародавньої Індії: «Махабхарата», «Бхагаватгіта», «Закони Ману»

1. Основні культурні пам’ятки епічного періоду Стародавньої Індії: 1. Основні культурні пам’ятки епічного періоду Стародавньої Індії: 1.1. "Махабхарата", 1.2. "Бхагаватгіта", 1.3. "Закони Ману". 2. Джайнізм

1.1. "Махабхарата" ( у санскриті подвійний наголос на 2 та 3 склад) – "Величне сказання про нащадків Бхарати") – один з найдовших літературних творів у світі. 1.1. "Махабхарата" ( у санскриті подвійний наголос на 2 та 3 склад) – "Величне сказання про нащадків Бхарати") – один з найдовших літературних творів у світі. Це – складний, але органічний комплекс епічних оповідань – новел, байок, притч, легенд, діалогів, міркувань богословського, філософського, правового характеру, космогонічних міфів, гімнів, які поєднані за типовим для індійської літератури принципу обрамлення. Складається з 18 книг (парв) і містить близько 100 тисяч шлоків (двустиший). Цей твір у декілька разів довший за "Іліаду" з "Одисеєю" взятих разом. Датується першою половиною І тис. до н.е. Належить до священного переказу – смріті.

У Махабхараті згідно з традицією розрізняють три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В’яси і Сауті. У Махабхараті згідно з традицією розрізняють три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В’яси і Сауті. Махабхарата створювалась століттями, філософські концепції, викладені в ній, хоч і відзначаються загальною спрямованістю, проте далеко неоднорідні. У Махабхараті, на відміну від Упанішад, де філософія подана в несистематизованому вигляді, з'являються цілі філософські трактати і концепції, які мають більш фіксований понятійний апарат.

Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні серед них – Санкх’я і Йога. Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні серед них – Санкх’я і Йога. У Махабхараті поряд з релігійно-ідеалістичними концепціями більш повно відображено, ніж в Упанішадах, матеріалістичні вчення (вчення Панчашикхи). Найбільш вагомими текстами філософського змісту є: "Книга Санатсуджаті" (5 книга), "Бхагавадгіта" (6 книга), "Мокшадхарма" (12 книга), "Анугіта" (14 книга).

По суті, в протистоянні були не тільки двоюрідні брати – 5 Пандавів і 100 Кауравів: у битві приймали участь не тільки їх близькі і далекі родичі, але майже все населення Древньої Індії, багатомільйонні маси різних племен. По суті, в протистоянні були не тільки двоюрідні брати – 5 Пандавів і 100 Кауравів: у битві приймали участь не тільки їх близькі і далекі родичі, але майже все населення Древньої Індії, багатомільйонні маси різних племен. Благородні Пандави були і до цього часу залишаються народними улюбленцями. Каурави, серед яких також немало було гідних вождів, їм заздрили з самого дитинства і намагалися – спочатку оббрехати, лишити їх по праву належного їм царства, а потім і взагалі загубити. Через це і розгорілася велика битва – на фоні великих пристрастей.

Древні автори славилися вмінням описувати битви. "Махабхарата" тут не виключення. Цілі книги присвячені кривавому зіткненню величезних армій і вишуканим поєдинками. Древні автори славилися вмінням описувати битви. "Махабхарата" тут не виключення. Цілі книги присвячені кривавому зіткненню величезних армій і вишуканим поєдинками. Поетична майстерність безвісних авторів "Махабхарати" досягло небувалої, майже абсолютної майстерності. Про це говорить хоча б той факт, що, починаючи з ХІХ століття, ряд сюжетів вставних поем давньоіндійського епосу не раз надихали багатьох європейських поетів. Переклад на російську мову В.А.Жуковського поеми про Налє і Дамаянті – кращий тому доказ.

"Махабхарата" – не тільки поетична енциклопедія Древності, але і ще підручник мудрості. Не одне покоління індійців вихововувалось на"Бхагавадгіті" ("Божественій пісні") – філософській поемі, вкрапленій в епос і акумулюючий в собі основні світоглядні і моральні принципи індійського менталітету. "Махабхарата" – не тільки поетична енциклопедія Древності, але і ще підручник мудрості. Не одне покоління індійців вихововувалось на"Бхагавадгіті" ("Божественій пісні") – філософській поемі, вкрапленій в епос і акумулюючий в собі основні світоглядні і моральні принципи індійського менталітету. Окрім цього "Махабхарата" містить у собі докладну інформацію про побут і звичаї древніх індійських народів. Через неї можна довідатися про релігійні традиції тих часів, про військові лаштунки, домашні обереги, традиції жінок і чоловіків тощо. Доблесть, Любов і Мудрість – три головні кити, на яких стоїть"Махабхарата".  

1.2. "Бгаґавадґіта" – це: 1.2. "Бгаґавадґіта" – це: синтез релігійних і філософських ідей; трансформація брахманізму, вчення про належну дію – йогу, вчення про істинне знання. Бгаґавад-ґіта (санскр. भगवद्गीता [bʱʌgʌˌʋʌd̪ˈgiːt̪ɑː] "Божественна пісня") — одна з частин Махабхарати. Є одним з найважливіших священних текстів в багатьох течіях індуїзму.

Вісімнадцять розділів Бгаґавад-ґіти – це шоста частина Магабхарати. Вісімнадцять розділів Бгаґавад-ґіти – це шоста частина Магабхарати. Вона містить відомості з історії Індії, опис природи Бога (Бгаґавана), природи душі (атми), природи часу (кали), природи дії (карми) і природи матеріального творіння (пракріті). Інтригуюча передісторія, філософське підґрунтя і гостросюжетна розв'язка Курукшетрської битви детально описані в староіндійському епосі "Магабгарата".

У літературі сама Ґіта вважається центральною частиною цього великого епосу про історію людства, проте з релігійної точки зору Ґіта – це самостійний твір, вік якого, за даними самої Ґіти, значно перевищує звичні для сучасної наукової парадигми мірки, складаючи понад 2 мільйони років. Теологічно Ґіта входить у розряд Упанішад і називається "Ґітопанішадою". У літературі сама Ґіта вважається центральною частиною цього великого епосу про історію людства, проте з релігійної точки зору Ґіта – це самостійний твір, вік якого, за даними самої Ґіти, значно перевищує звичні для сучасної наукової парадигми мірки, складаючи понад 2 мільйони років. Теологічно Ґіта входить у розряд Упанішад і називається "Ґітопанішадою".

Бгаґавад-ґіта — видатний філософський твір, який визнають майже всі філософські школи Індії. Усі видатні ачарії дали на неї свої коментарі. Серед них: Шрі Рамануджачарія, Шрі Мадгвачарія, Джіва Госвамі, Вішванатга Чакраварті, та ін. Бгаґавад-ґіта — видатний філософський твір, який визнають майже всі філософські школи Індії. Усі видатні ачарії дали на неї свої коментарі. Серед них: Шрі Рамануджачарія, Шрі Мадгвачарія, Джіва Госвамі, Вішванатга Чакраварті, та ін. Приводом для Бгаґавад-ґіти була відмова від битви великого воїна та полководця Арджуни внаслідок ілюзії, яка тимчасово запанувала над ним. Тому Крішна (санскр.: "той, хто приваблює всіх", "вселюблячий", також - "темний") дав йому досконалі настанови, які розсіяли його ілюзію і привели до безумовної перемоги Пандавів заради спокою та справедливості на Землі.

Внутрішня ж причина полягала в тому, щоб усім заблудлим у цьому матеріальному світі душам дати можливість ясно почути просто від Бога мету людського життя – як пізнати Господа, звільнитися від ілюзії й повернутися до свого вихідного стану – вічного, любовного, відданого служіння Богу і повернутись на батьківщину — до духовного світу. Внутрішня ж причина полягала в тому, щоб усім заблудлим у цьому матеріальному світі душам дати можливість ясно почути просто від Бога мету людського життя – як пізнати Господа, звільнитися від ілюзії й повернутися до свого вихідного стану – вічного, любовного, відданого служіння Богу і повернутись на батьківщину — до духовного світу. Отже, суть писання зосереджена на пізнанні: хто є Бог і який Він, себе як душі, стосункам душі і Всевишнього (усвідомленню залежності своєї діяльності від Бога і тому – необхідності посвяти її Богу, чим би ми не займалися).

За всю земну історію Ґіти було зроблено понад 600 перекладів і тлумачень цього священного тексту. Своїй нинішній популярності на Заході, в Європі і в самій Індії Бгаґавад-ґіта в значній мірі зобов'язана перекладу і тлумаченню її видатним індійським релігійним діячем Бгактіведантою Свамі Прабгупадою (1896-1977) у дусі традиції бенґальського вайшнавізму (крішнаїзму). За всю земну історію Ґіти було зроблено понад 600 перекладів і тлумачень цього священного тексту. Своїй нинішній популярності на Заході, в Європі і в самій Індії Бгаґавад-ґіта в значній мірі зобов'язана перекладу і тлумаченню її видатним індійським релігійним діячем Бгактіведантою Свамі Прабгупадою (1896-1977) у дусі традиції бенґальського вайшнавізму (крішнаїзму).

Основні ідеї, викладені у «Бхагавад-гіті»: Основні ідеї, викладені у «Бхагавад-гіті»: Мудрі не мають скорботи ані про живых, ані про мертвих Не слід перебувати у скорботі, виконуючи свой обов'язок. Слід рівно відноситися до друзів та ворогів, до пошани й засудження, спеки и холоду, щастю и нещастю, й бути вільним від прихильностей Гідний звільнення той, кого не в виводить з рівноваги щастя й страждання, хто зберігає спокій і твердість в обох випадках.

Нихто не може знищити безсмертну душу Нихто не може знищити безсмертну душу Той, хто народився, обов’язково помре і після смерті знову народиться . Матеріальна природа складається з першоелементів й контролюється гунами. Покинути всі види релігій й просто вручити себе Кришні.

2. Філософія джайнізму. 2. Філософія джайнізму. Джайні́зм (санскр. जैन, від санскр. जिन, «переможець») – релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI ст. до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю (вірних нараховується приблизно 4,9 млн), але дуже впливова релігія в Індії. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають прадавню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (санскр. महावीर, що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»), проте кодифікація джайністського канону відбулася через шість століть. Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною (переможцем — традиційне звання буддійських та джайнських святих), а також Магавірою (санскр. महावीर, що можна перекласти як «дуже хоробрий» або «великий герой»), проте кодифікація джайністського канону відбулася через шість століть. Вважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак – до спасіння і іншим людям. З іншого боку, самі джайни вважають, що джайнізм існував вічно, як вічно існує сам Всесвіт, а Магавіра був двадцять червертим у низці 24 просвітлених, що існують в кожному циклі переродження світу.

Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити у своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

Найголовнійшою мантрою джайнізму (махамантрою) є навкармантра, яка прославляє тіртханкарів та ченців (садху). Кожний джайн її повторює щоденно. Найголовнійшою мантрою джайнізму (махамантрою) є навкармантра, яка прославляє тіртханкарів та ченців (садху). Кожний джайн її повторює щоденно. На рубежі нової ери джайни поділилися на два головні напрями: шветамбари («одягнені в біле») та діґамбари («одягнені повітрям»). Діґамбари-ченці практикують повну відмову від одягу, бо одяг (як і будь-яка власність) прив'язує людину до матеріального світу. Звідси випливає неможливість для жінок досягти спасіння в цьому житті (тобто треба спочатку переродитися в особу чоловічої статі), бо голизна жінок вважається неприпустимою. Шветамбари натомість вважають досягнення нірвани для жінок цілком можливим.

Джайни поділяються на ченців-аскетів і торговців-мирян (займатися сільськогосподарською діяльністю не можна, бо при обробці землі можна вбити живі істоти — хробаків, комах). Джайни поділяються на ченців-аскетів і торговців-мирян (займатися сільськогосподарською діяльністю не можна, бо при обробці землі можна вбити живі істоти — хробаків, комах). Джайнській міфології відома величезна кількість божеств, розподілених на класи та підкласи, проте немає поклоніння їм. Центральним пунктом вчення є визнання двох начал — духовного й тілесного. Вважається, що душу мають усі предмети, але подолати карму, що прив'язує душу до тіла, може лише людина.

В Індії за даними перепису 2001 року 4 225 053 послідовників джайнізму. Хоча джайни складають менше половини відсотка населення Індії, вони є найбагатшою, найосвіченішою та найвпливовішою групою в країні. Так, джайни, незважаючи на свою нечисленність, сплачують 24% подохідного податку у Індії[1] В Індії за даними перепису 2001 року 4 225 053 послідовників джайнізму. Хоча джайни складають менше половини відсотка населення Індії, вони є найбагатшою, найосвіченішою та найвпливовішою групою в країні. Так, джайни, незважаючи на свою нечисленність, сплачують 24% подохідного податку у Індії[1] Значна частина джайнів проживає за межами Індії. У всьому світі — приблизно 10-12 млн джайнів